гучні випадки порушень та проблема моніторингу і притягнення до відповідальності
Кримські санкції
В ідеальному світі світовий міжнародно-правовий порядок був би убезпечений Радою Безпеки ООН. В реальності ж, постійними її членами є авторитарні держави – Росія та Китай, які самі порушують міжнародно-правовий порядок та блокуватимуть будь-які санкції, спрямовані проти них. Тому наразі діє другий найкращий варіант – децентралізована санкційна архітектура, яка, по суті, має на меті підтримувати міжнародно-правовий порядок.
Санкції, накладені на Росію або російських громадян після окупації Криму та агресії в Донбасі – основна дія, яку вжили західні держави проти нападника. Це їх (часто єдиний) спосіб виявити свою солідарність з жертвою та спроба змінити поведінку агресора. Проте санкції будуть ефективними лише тією мірою, наскільки вони є дієвими. Коли порушується дух або літера санкцій і за цим не настає покарання, Росія не лише отримує заборонені прибутки і не лише укріплюється в своїй окупації Криму – підважується сам дух підтримки України проти агресора. Тому конче важливо розібратися в існуючій архітектурі санкційного законодавстві та в способах, яким Росії та західним компаніям вдається його обходити. Для цього і був написаний цей документ.
Її авторкою є Аля Шандра, українська журналістка, головна редакторка англомовного сайту euromaidanpress.com, авторка розслідування про порушення санкцій ЄС компанією Siemens при ввезенні газових турбін для електростанцій окупованого Криму.
Резюме та рекомендації
Він складається з трьох частин:
1
короткий зміст всього документу та рекомендації для українського уряду задля підтримки та зміцнення західних санкційних режимів.
2
Обхід санкцій західними компаніями в окупованому Криму
огляд загальних понять із теорії уникнення санкцій та ілюстрація способів, якими це відбувається, на прикладі шістьох випадків обходу санкцій західними компаніями в окупованому Криму: норвезький ільменіт, доставлений німецькими суднохідними компаніями, спорудження кримського мосту, платіжні картки в Криму, компанії роздрібної торгівлі, газові турбіни Siemens, та водні насоси Siemens-Grundfos. Окремо, ми зібрали деякі приклади, коли західні компанії понесли відповідальність за порушення санкцій.
3
Мапа застосованих санкцій у зв'язку з агресією Росії проти України
огляд основного діючого санкційного законодавства в усіх країнах світу, а також причини його відсутності в деяких ключових азійських країнах. Також, в цьому розділі ми зібрали відомості про критично важливі для економіки Криму "морські санкції" (тобто міжнародну заборону на входження суден в кримські порти), та можливості для України, які відкриваються із постанням міжнародної архітектури т. зв. "Актів Магнітського", які дозволяють карати конкретних порушників прав людини, а не цілу країну.
РЕЗЮМЕ ТА РЕКОМЕНДАЦІЇ
Протягом семи років окупації Криму західні компанії не раз допомагали російській владі консолідувати свою владу над окупованим півостровом попри санкції, запроваджені їхніми державами (див. розділ 2). Переважно йдеться про компанії країн ЄС. Для цього може бути кілька пояснень:
Загалом, європейське законодавство, яке визначає дію санкцій ЄС проти близько 70 країн (у тому числі Росії) – досить всеосяжне. Проте у відповідній санкційній регуляції є "рятівне положення": коли сторона-порушниця "не знала і не мала розумних причин підозрювати, що її дії порушуватимуть" санкції, своє незнання вона може позиціонувати як доказ невинуватості. Це створює "сіру зону", яку західні компанії наразі експлуатують для того, аби доводити, що порушення санкцій сталося без їхньої участі. Наприклад, вони укладають контракти, які містять заборону на постачання до Криму, а коли таке постачання здійснюється, припиняють співпрацю з російськими компаніями-порушниками, а самі уникають відповідальності за порушення санкцій. Для притягнення компаній до відповідальності потрібно мати беззаперечні докази наміру обійти санкції. Складність здобування таких доказів робить покарання порушників малоймовірним.

Водночас, регуляція включає положення про заборону обходити санкції (anti-circumvention clause), що забороняє брати участь в діяльності, будь-яким чином спрямованій на уникнення дотримання санкцій. Таким чином, притягнення компаній до відповідальності напряму залежить від діяльності правоохоронних органів окремих країн, що, як свідчить зіставлення досвіду різних країн, ймовірно, може залежати від політичних чинників. Так, за нашими даними, за схожих умов в Нідерландах, ймовірно, прокуратура відкрила провадження проти компаній, що допомогли збудувати кримський міст (див. 2.2.2), а в Німеччині прокуратура прийняла рішення не відкривати провадження проти Siemens (див. 2.2.5).

Бажання західних компаній створювати численні схеми для обходу санкцій пояснюється як незначним моніторингом їх дотримання, так і особистою незгодою їх керівництва з санкційним режимом. Все це підриває якщо не букву закону, то дух санкцій, знижуючи їх загальну ефективність. Проте, за словами голландської адвокатки Хелін овер де Лінден, санкції могли би бути ефективними, якби ефективно працювали прокуратура та митниця в країнах-членах ЄС, чого наразі, на її думку, бракує.
Проте, схоже, що в європейській санкційній політиці назрівають зміни (див. розділ 3.1.2 та 3.3.2). ЄС не лише прагне поліпшити власну здатність злагоджено запроваджувати санкції, він також вживатиме заходів, аби менше залежати від екстериторіальних санкцій США, як-то проти Північного Потоку-2. Варто дослідити можливості для України долучитися до процесу. Зокрема, в частині наповнення бази даних щодо порушення санкцій, яка буде збиратися Єврокомісією; встановлення зв'язку з майбутнім контактним центром з питання санкцій; висловлення пропозиції ЄС долучитися до запланованих заходів зі встановлення оцінки ефективності санкцій ЄС.
Серед інших ідей, які можуть поліпшити ситуацію з європейськими санкціями, варто згадати пропозиції, що звучали під час порушення санкцій голландськими компаніями в 2017 році (див. 2.2.2). Зокрема, Брюссель має краще пояснювати компаніям, що працюють в ЄС, суть та особливості санкційного режиму. Звучали також пропозиції щодо створення незалежного європейського "санкційного суду", який би моніторив дотримання санкцій країнами-членами, і, за зразком ситуації із Північною Кореєю, створити панель експертів ООН, відповідальних за санкції по Криму та Росії. Щодо першої позиції, то співзвучною є одна з рекомендацій звіту RUSI стосовно викликів для санкцій ЄС та США – покращити приватно-державні партнерства. Оскільки успіх санкційного режиму напряму залежатиме від того, як його будуть дотримуватися приватні компанії, варто залучати їх до процесу обговорення та планування санкцій від самого початку, а не лише спускати директиви згори. Цю практику можна принести і в українське поле, оскільки зараз назріває перегляд внутрішньої санкційної архітектури; про неї можна і згадувати в перемовинах з європейськими партнерами.

Окрім того, прогнозувати, наскільки легко буде обійти санкції, потрібно вже на етапі їх дизайну. Зокрема, що стосується санкцій ЄС – в 2016, коли Крим було окуповано (що в російській риториці звучить як "приєднано до південного федерального округу РФ"), МЗС висловило побажання щодо поширення кримських санкцій на весь згаданий округ. Якби це було зроблено, здійснити порушення санкцій із кримським мостом та турбінами Siemens було б значно складніше, оскільки в цих випадках діяльність європейських компаній офіційно мусила відбуватися на Таманському півострові (див. 2.2.3 та 2.2.5). Також поточна конфігурація санкцій ЄС не поширює їх дію на російські дочірні компанії. Ця лазівка використовується наразі компаніями Auchan та Metro Cash&Carry, які продовжують діяти в Криму, перереєструвавши кримські філіали як російські юридичні установи (див. 2.2.3).
Водночас, Україні варто не лише долучатися до європейських процесів, а проактивно діяти в своєму полі. Поки що як країни ЄС, так і Україна не мають достатньо політичної волі, щоби забезпечити ефективний моніторинг виконання санкцій. Україна має задати тон, ухваливши ефективне санкційне законодавство та забезпечуючи його дотримання. Передусім, це стосується недопущення експорту української сировини для заводу "Титан" в Криму. Окрім цього, відомо, що російська влада зараз намагатиметься забезпечити Крим водою. Дуже ймовірно, що при цьому будуть спроби задіяти підсанкційні європейські технології. Тому наразі варто проактивно моніторити можливе використання західних технологій в російських спробах здобути прісну воду в Криму (див. 2.2.6). При цьому, варто пам'ятати, що успіх приведення компаній-порушників до відповідальності починається з наявності доказів, а компанії добре навчені їх приховувати (див. 2.2.2). Збирання таких доказів мали би займатися українські правоохоронні органи передусім, оскільки дотримання санкцій – це передусім український інтерес.
Як випливає з відповіді МЗС на наш інформаційний запит, станом на сьогодні за жодним з органів державної влади формально не закріплено повноваження здійснювати моніторинг та реагування на порушення міжнародних санкцій проти РФ. Водночас, від початку застосування міжнародними партнерами таких обмежувальних заходів МЗС у разі отримання інформації про порушення санкційних режимів вживає заходів політико-дипломатичного реагування. У зв'язку з цим, доречним є створення української інституції для в тому числі моніторингу порушень міжнародних санкцій. Також, як проілюстрували розглянуті нами випадки порушення санкцій, політико-дипломатичне реагування МЗС не мало своїм наслідком відвернення порушення. Варто проаналізувати – чому, і продумати стратегію, яка була би більш ефективною.
Гнучкість та швидкість реакції – запорука ефективності західного санкційного режиму. США та ЄС мусять визначати лазівки в санкційній архітектурі та усувати їх. З цієї точки зору, санкції США – значно ефективніші, оскільки Управління з контролю за іноземними активами (OFAC) регулярно моніторить їх порушення (як-то із картами VISA & Mastercard, див. 2.2.3) та ініціює накладання штрафів. Також США штрафують компанії інших країн, які порушили санкції США. У зв'язку з цим, назріває конфлікт із ЄС, які вважають, що це суперечить міжнародному праву, та вживає заходів для протидії такій активності Сполучених Штатів. Оскільки США певною мірою задають тон в питанні санкційних тенденцій і є найспритнішими з точки зору введення нових санкцій (див. 3.3.1), щодо запровадження нових санкцій є сенс звертатися насамперед до них.
Нові санкційні можливості для України відкриваються із Брекзитом. Велика Британія розробляє власне санкційне законодавство і має амбіції бути лідером в цій сфері (див. 3.1.5). А ось в інших країнах спроби запровадити санкції проти Росії виглядають малоперспективними. Якщо Австралія ухвалила обмежені санкції, то реакція Нової Зеландії, Японії та Південної Кореї, попри їх статус союзників західного світу, була суто символічною, і навряд чи буде нарощуватися (див. 3.1.8-10).
Широкі можливості для України розкриваються із постанням глобальної архітектури т.зв. Актів Магнітського (див. 3.3). Оскільки російські посадовці причетні до чисельних порушень прав людини і в окупованому Криму, і на тимчасово окупованих територіях Донбасу, варто скористатися всіма можливостями, аби їх покарати. А синхронне запровадження санкцій різними акторами збільшує їх ефективність, демонструє трансатлантичну консолідованість, привертає увагу до української ситуації в глобальному масштабі (див. 3.3.8).
Зокрема, широкі можливості відкриває практика співпраці громадських організацій з офіційними органами США для застосування Акту Магнітського та подібного йому Указу 13818 (див. 3.3.1).

Паралельно ці докази можна і варто передавати іншим країнам, які мають у власному законодавстві відповідні можливості – Канаді, згаданій Великобританії, Литві, Естонії.
Також варто розраховувати на те, що потужність "Європейського Акту Магнітського" (спеціального санкційного режиму, ухваленого на рівні ЄС, та спрямованого проти порушників прав людини) зростатиме. Вже зараз лунають вимоги налагодити співпрацю з громадським сектором для отримання відповідної інформації, ввести голосування кваліфікованою більшістю (а не консенсусом – що спрощує завдання для адвокації), і надати право євродепутатам пропонувати санкції в рамках цього режиму. Це означає, що "Європейський Акт Магнітського" ставатиме дієвішим та гнучкішим, і вже зараз Україні варто продумувати стратегію взаємодії з акторами ЄС, щоби використати можливості, які відкриваються.
Заходи, які жорстко вдарила по економіці Криму, але не є частиною західних санкцій – це закриття Україною морських портів в Криму, яке автоматично означає позбавлення прапора суден, які туди все ж наважуються заходити. А порти, в які не заходять судна – це збитки, напружена соціоекономічна ситуація в портових містах, спад обсягів торгівлі. Ці заходи ефективні у зв'язку із тим, що для покарання порушників достатньо, аби суто українські інстанції подали відповідні докази до Міжнародної морської адміністрації. При цьому, докази заходження суден в порти збирають волонтери. До початку активного моніторингу судна користувалися портами майже необмежено. Утім, і для цих заборон знаходяться шпарини. Отже, для оптимізації цього обмежувального режиму варто дослухатися до рекомендацій морських експертів: включити моніторинг порушення заходження в порти в державну систему, призначити відповідального за окуповані порти та застосовувати морську вимогу, коли коли капітан порту повідомляє капітану наступного порту, куди прямує судно, про необхідність його зупинки, встановлювати, яким компаніям належать судна, і застосовувати санкції проти них, припинити постачати ільменіт з України до заводу "Титан", використовувати для моніторингу входжень іноземних суден у кримські порти Глобальну систему дальньої ідентифікації та контролю місця перебування суден, та заборонити суднам перебувати в закритих територіальних водах навколо Криму (див. розділ 3.2).

Оскільки журналісти відігравали провідну роль в моніторингу порушення санкцій, Україні має сенс всіляко підтримувати журналістську розслідувальну діяльність. Так, саме медійники були ключовими в історії з оприлюдненням фактів порушення санкцій під час доставки в Криму турбін Siemens та насосів Siemens-Grundfos. Розслідування порушення санкцій голландськими компаніями під час будівництва кримського мосту взагалі почалося, коли журналіст видання De Gelderlander краєм вуха почув під своїм домом, як представник компанії обговорюють шляхи обходу кримських санкцій. Моніторинг заходження суден в кримські порти, який використовується українською державою для покарання порушників, також тримається на плечах волонтерів-журналістів. Варто привертати до теми санкцій публічну увагу та продумати інші заохочення для журналістів, які займаються цією складною темою.
ОБХІД САНКЦІЙ ЗАХІДНИМИ КОМПАНІЯМИ В КРИМУ
Уникнення санкцій (sanctions avoidance)
Загальні поняття
1
Легальна діяльність в рамках чинного законодавства, де актори шукають лазівки в санкційному режимі. Хоча вони уникають покарання, це створює розрив між буквою та духом закону та, хоча й формально легальна, така діяльність підриває дух санкцій та підважує їх етичну інтенцію. Така поведінка виникає, коли у акторів є стимул шукати лазівки в законі, оскільки вони особисто не схвалюють санкції, але утримуються від незаконних дій через ефективний контроль з боку контролюючих органів та репутаційні і інші втрати, пов'язані з порушенням закону.
2
Ухилення від санкцій (sanctions evasion)
Незаконна діяльність, що порушує закон, де у акторів є мотивація приховати свої порушення від керівних органів і уникнути дотримання санкційного режиму. Головна мотивація тут – "обман, викривлення та приховування". Така діяльність підпадає під адміністративне та кримінальне покарання і несе репутаційні ризики. Вона виникає тоді, коли закон ігнорується або не працює, і у керівних органів бракує повноважень для контролю та імплементації.
На тлі численних санкцій, запроваджених західними країнами, нерідко трапляються випадки їх порушення, і не завжди для компаній-порушників за це наступають наслідки. У цьому контексті важливо розрізняти дві категорії таких порушень, як пропонує дослідниця Марія Шагіна:
Але на практиці, межа між цими двома категоріями порушень не настільки очевидна і випадки порушення санкцій перебувають у "сірій зоні"; в західній літературі вживається термін sanctions avoision – гібрид між цими категоріями. Актори, які практикують avoision, експлуатують закон і його формулювання – для обслуговування власних інтересів та для маскування ухилення від санкцій під уникнення. За словами дослідниці Дорін МакБарнет, "помилка сама по собі не свідчить про ухилення, якщо ви можете надати докази, що намагалися помилку не здійснити". Через подання доказів, актори намагаються довести дотримання санкцій, але тільки за формою, а не за суттю.
Санкції ЄС стосовно Криму створюють лазівку для avoision. Регуляція Європейської Ради від 30 липня 2014 чітко встановлює, що європейські компанії зобов'язані провести належну перевірку з метою встановлення кінцевого покупця та кінцевого призначення товару, і що компанія несе пряму відповідальність за те, щоби товари не потрапили в Крим. Крім того, ЄС не схвалює участі компаній ЄС у діяльності, метою якої є обхід санкцій, незалежно від їх розташування – чи то в Криму, чи то деінде, включно із Росією.

Позиція ЄС щодо цього правила є однозначною: компанії з ЄС не повинні "свідомо чи навмисно брати участь у діяльності, метою якої чи наслідком якої є обхід заборон". Але регуляції ЄС містять "рятівне" положення, яке говорить, що якщо сторона "не знала і не мала розумних причин підозрювати, що її дії порушуватимуть заходи, викладені в Регламенті", то сторона може посилатися на це виправдання, щоби довести свою невинуватість. На практиці європейські компанії використовують це положення для обходу санкцій.
Як повідомив в інтерв'ю, проведеному для цього звіту, професор міжнародного права в Утрехтському Університеті Седрік Рингаєрт, Регуляція Ради ЄС 825/2014 забороняє "свідомо чи навмисно брати участь у діяльності, метою якої чи наслідком якої є обхід заборон". Зокрема, на ній наголошували неурядові організації та преса під час дебатів з голландськими компаніями, які будували кримський міст (див. 2.2.2) та стверджували, що формально вони не порушували санкцій. Проте правоохоронним органам потрібно довести, що компанія свідомо йшла на порушення санкцій, за допомогою внутрішньої переписки. Часто санкції недозабезпечені через те, що немає доступу до цих доказів, через що неможливо довести наміри порушити санкції. А оскільки в ЄС є верховенство закону, і рішення по санкціях можуть оскаржити в суді ЄС, то національні регулятори хочуть бути переконаними, що людина справедливо занесена до списку.
Це справді недолік, але недолік, який ми маємо прийняти, тому що ЄС –суспільство, де є верховенство закону
Седрік Рингаєрт,
професор міжнародного права в Утрехтському Університеті
Оскільки журналісти відігравали провідну роль в моніторингу порушення санкцій, Україні має сенс всіляко підтримувати журналістську розслідувальну діяльність. Так, саме медійники були ключовими в історії з оприлюдненням фактів порушення санкцій під час доставки в Криму турбін Siemens та насосів Siemens-Grundfos. Розслідування порушення санкцій голландськими компаніями під час будівництва кримського мосту взагалі почалося, коли журналіст видання De Gelderlander краєм вуха почув під своїм домом, як представник компанії обговорюють шляхи обходу кримських санкцій. Моніторинг заходження суден в кримські порти, який використовується українською державою для покарання порушників, також тримається на плечах волонтерів-журналістів. Варто привертати до теми санкцій публічну увагу та продумати інші заохочення для журналістів, які займаються цією складною темою.
Приклади уникнення та ухилення від кримських санкцій західними компаніями
Ми відібрали шість резонансних випадків обходу західних санкцій в Криму, аби показати різноманітність способів, до яких вдаються Росія та західні компанії, щоби порушити заборони. Приклади, наведені тут, стосуються як випадків порушення "літери" санкцій, так і їх "духу". Показово, що після цих резонансних випадків до відповідальності не була притягнута жодна західна компанія; станом на зараз, офіційні заходи були вжиті лише в двох кричущих випадках і на рівні ЄС. Вони проявилися у накладанні санкцій на додаткові російські компанії. Щоправда, наразі ще триває досудове розслідування у нідерландському кейсі.
Норвезький ільменіт для "Титану"
Ільменіт був доставлений двома німецькими судоходними компаніями в кримський порт Камиш-Бурун для потреб фабрики "Титан" (листопад-грудень 2017). Балкер, що належить німецькій компанії Hansa Heavy Lift GmbH, отримав ільменіт від однієї з найбільших титанових шахт в західній Європі, що знаходиться в Норвегії. Балкер під ліберійським прапором прямував до російського порту Кавказ, але в порт не увійшов. Натомість, до нього три рази підійшло російське вантажне судно і, ймовірно, перевезло ільменіт до Камиша-Буруна. Схема повторилася з іншим німецьким судном з German Heinz Corleis Reederei KG. Деталі цього випадку були описані дослідниками blackseanews.
Західні компанії, залучені в цю історію, заявляли, що не знали про кінцевий пункт призначення свого вантажу. Представник однієї з них заявив, що підписаний контракт передбачав доставку з Норвегії до порту Кавказ, а куди далі йде вантаж – поза його знаннями та відповідальністю. Представник іншої фірми також провину не визнав і додав, що компанія перед доставкою перевірила ембарго відповідно до німецьких інструкцій з контролю експорту, і стверджував, що на експорт ільменіту до Росії не накладалися обмеження. Ян Ларсен, директор Titania Kronos (норвезька компанія, якій належить одна з найбільших титанових шахт в західній Європі, звідки доставлявся ільменіт), стверджував, що компанія не мала "прямих продажів" до Криму, і що вона прояснює це питання із своїм МЗС.

Проте, виправдання капітанів непереконливі. У них мали би виникнути підозри, бо Росія має свої поклади ільменіту, і в тому регіоні цю сировину потребує лише кримський "Титан", шлях до якого знаходиться лише в 20 км від порту Кавказ. На додачу, менші судна тричі підходили до німецьких балкерів і далі йшли з ільменітом в напрямку окупованого Криму, а капітани, ймовірно, вже після першого разу чудово розуміли, яким є кінцевий пункт призначення їхнього вантажу.
Станом на 2019 р., діяльність німецької та норвезької компаній розслідувалася прокуратурою. Теоретично, рішення про відкриття справи і, відповідно, покарання компаній, мало би ухвалюватися за результатами розслідування обставин щодо того, наскільки ретельно керівники здійснювали перевірку на предмет потенційного порушення санкцій.

Тим часом, цю схему доставки ільменіту до окупованого Криму використовують інші постачальники. Зокрема, нещодавнє порушення в травні 2021 було здійснене німецьким судновласником із російським капітаном, який доставив ільменіт з Мозамбіку, за даними SeaKrime. Мале судно тричі ходило до окупованої Керчі, здійснивши перевалку ільменіту від німецького судна в нейтральних водах. Як і у випадку в 2017 році, капітан не міг не бачити, що мале судно курсує в напрямку окупованого Криму і назад, але залишався на місці, доки весь вантаж не був перевезений.
Спорудження кримського мосту
Кримський міст, який Росія відкрила в травні 2018, було неможливо побудувати без участі іноземних компаній: занадто складними були умови. За участь в цьому проєкті, який здійснювався силами в т.ч. компаній, що належать друзям Владіміра Путіна, – Міністерство Юстиції Нідерландів врешті в 2018 розпочало розслідування проти сімох нідерландських компаній. Весь цей час російська влада офіційно заявляла, що над мостом працювали виключно російські компанії.

Голландські компанії використовували різні методи обходу санкцій, щоби доставити товар. В основному, вони наголошували, що не знали, що їх техніку використають в Криму, що вони просто продали її посереднику або що робота над мостом в морі не дорівнює роботі в Криму, а тому – на неї не мали би поширюватися санкції.
Dematec Equipment, який надав гідравлічний ударний молоток, доставив спорядження в Росію на початку 2016, і воно було зібране на російській території. Директор компанії заявив, що санкції не були порушені, оскільки вони забороняють працювати в Криму, але не в Росії. Це виправдання непереконливе, оскільки Регуляція Ради ЄС, хоча й справді забороняє проводити діяльність лише в Криму, також забороняє обходити заборони. Компанія явно не доклала достатніх зусиль для здійснення перевірки.
У випадку Bijlard Hydrauliek ключова частина молотка була передана компанії-посереднику в Нідерландах. Її директор заявив, що не вважає, що санкції діють, якщо роботи не проводилися на географічній території півострова Крим (а будівництво мосту проводилося в морі, а не на самому півострові), а також що вони не знали, що їх продукція піде в Крим. "Ми просто продали продукцію нідерландському клієнту. І все". В цьому випадку оцінка законності дій має бути заснована на ретельності перевірки, яку здійснювала компанія. Чи перевіряли вони, що компанія не має експортної історії з Росією? Якщо Bijlard Hydrauliek знав, що компанія-посередник використовується просто для прикриття, вони причетні до незаконної діяльності з ухилення від санкцій. Sputnik News оцінює, що Dematec та Bijlard заробили 1.4 мільйона євро на прокаті свого спорядження для будівництва мосту.

Enerpac Heavylifting поставив ліфти, які установили міст. Важлива деталь: Еnerpac є частиною американської міжнародної компанії Actuant. Як повідомляло нідерландське онлайн-видання De Gederlander, Actuant сама себе здала нідерландським правоохоронцям, заявивши, що поставила техніку російській компанії, не знаючи, що її використають для мосту. Але джерела газети повідомили, що компанія все знала, але для власного прикриття додала положення в контракт, що техніку не можна використовувати в Криму. Після внутрішнього розслідування Actuant звільнила керівника компанії в місті Нім'єнген.

Dieseko, виробник вібраційних молотків та гідравлічних фундаментних систем, повідомив, що він поставив обладнання російському клієнту через фінського дистрибьютора, і що після того як США наклали санкції на клієнта, Dieseko вже припинив співпрацю із ним.

Allpacks International, за даними De Gelderlander, також поставила інноваційний вібраційний молоток для забивання свай. Фото цього молотка, вперше представленого в липні 2016, невдовзі з'явилося на будівельному майданчику в Азовському морі. Allpacks збанкрутував в травні 2018; в цей же час тривало розслідування дій цієї компанії.

De Gelderlander також знайшов, що компанії Cape Holland та IHC International поставили техніку для забивання свай для мосту. Cape Holland визнав, що поставив її до Росії, а IHC International сказав, що для роботи в Криму був застосований апарат, проданий в минулому.
Українська прокуратура також запускала розслідування по інших компаніях, які не розслідує прокуратура Нідерландів через брак доказів. De Gelderlander пише, що звинувачення проти Allnamics справедливі: геотехнічна інженерна фірма з офісами в Нідерландах, Сінгапурі та США постачала вимірювальне обладнання до російської компанії "Мостове Бюро". На сайті цієї компанії є навіть фотографії, на яких співробітники Allnamics навчають росіян, як користуватися обладнанням, що вимірює якість основ для свай і в офісі, і на самому мості.

А AkzoNobel, за деякими свідченнями, поставив антикорозійну фарбу Resicoat. Ця компанія – одна з двох великих світових компаній, які виробляють таку фарбу; друга – американська 3М, яка виробляє товар під назвою Scotchkote. Обидві компанії мають фабрики в Росії. Відповідаючи на запит De Gelderlander, 3M лише заявила, що віддана "етичному провадженню бізнесу" та її російський філіал продає Scotchkote "відповідно до всіх регуляцій". AkzoNobel же заперечив, що постачав продукти для мосту, відповівши, що "не знає, звідки російські сайти, що згадують нас, взяли інформацію". Виробник фарби зауважує, що всі клієнти та постачальники компанії мають дотримуватися її бізнес-коду, згідно з яким всі компанії, що взаємодіють із AkzoNobel, мають брати до уваги всі санкційні правила.

Mammoet, відома екстремальними підйомними та транспортними операціями по всьому світу, і попередні засновники якої були особисто нагороджені Путіним за підйом підводного човна Курськ в 2001, заявила, що сталося непорозуміння, а саме: російська газета опублікувала відео, що натякає на участь компанії в спорудженні мосту, однак в Mammoet заявили, що не задіяні в будівництві та домоглися виправлення інформації у виданні.

Також російський політичний коментатор Ведруссов повідомив у листі до De Gelderlander, що зі спорудженням мосту пов'язано багато інших західних компаній, але не всі з них готові про це публічно говорити. Ймовірно, те, що слідство ведеться лише стосовно нідерландських компаній – наслідок наявності в країні добрих журналістів-розслідувачів, які змогли знайти та оприлюднити відповідні факти і, таким чином, привернути увагу до правопорушення в суспільстві.
Роботу журналістів-розслідувачів відзначає також адвокатка Хелін овер де Лінден, яка співпрацювала з газетою De Gelderlander під час скандалу з мостом. В інтерв'ю, проведеному для цього звіту, вона повідомила, що не змогла знайти докази порушення санкцій компаніями на фото, опублікованих ЗМІ: всі фірмові маркування на техніці були зняті. Зокрема, газета не змогла знайти фото продукції AkzoNobel та Mammoet в Криму. Адвокатка вважає, що компанії отримали консультації стосовно конспірації. Також вона стверджує, що нідерландські підприємці добре вміють укладати контракти, аби обходити санкції через перепродаж товарів в інші країни. Усе впирається в гроші: якщо оминати регуляції – недорого, то це продовжуватимуть робити. Також адвокатка відзначає, наскільки складно отримати інформацію про хід розслідування від прокуратури: вони непублічні та відповідають відписками. Окрім того, Хелін овер де Лінден переконана, що митниця не доклала достатньо зусиль, щоби перевірити товар, оскільки не затримала жодну компанію, пов'язану з мостом. Митниця ж у відповідь на закиди стверджує, що це відповідальність компаній – досліджувати кінцевого користувача товару.
Цікаво простежити також політичну реакцію. Депутатка нідерландської партії D66 Мар'єте Шааке коментувала, що дії митниці можна пояснити тим, що формально закон не був порушений, а також недостатнім рівнем контролю. Вона висловила побажання, аби Брюссель краще пояснив компаніям санкційний режим, а також підтримала ідею створення незалежного європейського "санкційного суду", який би моніторив дотримання санкцій країнами-членами. Ця ідея стає ближчою до реалізації, враховуючи останні ініціативи Комісії ЄС (див. 3.1.2).
На піку скандалу нідерландська Міністерка закордонних справ Ліліан Плоумен заявила, що держава не визнає анексію Криму і "в жодному випадку не стимулює діяльність", яка сприяє визнанню. Коментуючи аргументи компаній, що діяльність, до якої вони доклалися, проводилася поза географічною територією Криму, посадовиця заявила, що "навіть якщо закони не були офіційно порушені, уряд Нідерландів очікує від компаній соціально відповідальної поведінки".
Внаслідок цього інциденту, санкційний список ЄС поповнився шістьома особами в 2018 році, двома фізичними та чотирма юридичними особами в 2020-му. Санкції також наклали США, Австралія та Канада. Проте жодна іноземна компанія досі не понесла відповідальності. За інформацією, наданою прокуратурою Хелін овер де Лінден в 2020 році, розслідування ще тривало, тобто, ймовірно, слідчі органи тоді ще шукали докази. А без достатніх доказів є ризик того, що справу просто закриють. З огляду на це, каже адвокатка, збирати первинні докази вкрай важливо для української прокуратури: завдяки ним справа про санкції у Нідерландах може завершитися притягненням до відповідальності.

Що ж до дипломатичної реакції України, то, як ідеться у відповіді на запит авторки, МЗС вжило багато заходів для донесення своєї позиції до керівництва Нідерландів та ЄС: відбулися демарші на самітах та двосторонніх зустрічах, були надіслані листи керівникам інституцій та проведені консультації, в т.ч. консультації Україна-ЄС з питань правових наслідків окупації Криму. Комунікація здійснювалася з представниками держав-членів ЄС, в т.ч. в профільних групах Ради ЄС.
Платіжні картки в Криму
Після того як в квітні 2014 США розширило санкції на банки, що належать фінансовому колу Путіна, Visa та MasterCard, найбільші світові компанії платіжних карт, які базуються в США, призупинили свої послуги в Криму та заблокували санкціоновані російські банки від використання своїх платіжних систем. Але на початку 2016 компанії знову повернулися на кримський ринок: вони могли здійснювати транзакції за своїми рахунками, доки залишалися в межах Росії.
Техніка обходу санкцій в цьому випадку – така. У травні 2014 року Росія ухвалила закон "Про національні платіжні системи", спрямований на мінімізацію негативного впливу західних санкцій на російський банківський сектор. Відповідно до нього, кредитні інституції, які хотіли зберегти свій бізнес в Росії, мали перевести свої транзакції до нової системи. Поступово Visa та MasterCard перенесли свої транзакції під "дах" російської платіжної системи. Російський банківський центр мав пропускати всі міжнародні транзакції перед тим, як дані передаються в США. Російська платіжна система "зламала" файли Visa та MasterCard, внаслідок чого транзакції втрачали прив'язку до Криму, замість чого місця операції були вказані як "Росія".
Але це не врятувало Крим. На півострові врешті залишилися лише банки РНКБ та Генбанк, яких до санкційного списку додав американське Управління з контролю за іноземними інвестиціями (OFAC); Visa та MasterCard заблокували їхні операції. У серпні 2018 року Генбанк припинив видавати нові картки і перейшов на російську платіжну систему "Мір". Кримчани залишилися без легкого доступу до платіжних карт.

З точки зору Visa та MasterCard, компанії "перехитрила" російська влада, яка фактично змусила їх вдатися до обходу санкцій через зобов'язання використовувати російську платіжну систему, щоби залишитися на російському ринку. Компанії заявляли, що де юре вони санкцій дотримуються, але де факто не контролюють транзакції.
Хоча напряму компанії санкції справді не порушували, вони підважили дух санкцій через те, що поступилися вимозі російської влади, і тим самим допомогли обійти західні санкції, пише експертка із санкційної політики Марія Шагіна. Щойно OFAC викрив цю схему, 30 липня 2015 Управління видало роз'яснення, заявивши, що "практики ухилення, визначені OFAC, включають уникнення або приховування згадок про Крим та локацій в Криму в документації, що стосується операцій із особами США або самими США. Ця практика застосовується до низки видів діяльності, що стосуються як фінансових послуг, так і секторів міжнародної торгівлі". OFAC заявило, що йому стало відомо про усталену практику пропуску адреси ініціатора або бенефіціара в SWIFT-повідомленнях. Ці моделі приховування інформації американська установа розглядає як діяльність, спрямовану на обхід санкцій.
Компанії роздрібної торгівлі
Попри санкції, французька та німецька мережі супермаркетів Auchan та Metro Cash&Carry продовжують працювати в Криму. В 2018 році їх товари доставлялися через порт в Керчі, попри той факт, що компаніям ЄС заборонено мати справу з цією підсанкційною установою. В 2017 році Генпрокуратура України відкрила провадження, аби з'ясувати, чи не порушує Ашан українське законодавство. Проте юридичних наслідків для компанії розслідування не мало.
Auchan та Metro Cash&Carry змогли уникнути відповідальності через перереєстрацію своїх кримських магазинів як російські юридичні особи. Обидві компанії використовують зовнішні транспортні компанії для перевозки товарів із південної Росії через порт в Керчі. Обидві компанії заявляють, що не порушують санкції ЄС, тому що їх бізнес-активність в Криму здійснюється російськими дочірніми компаніями, на які санкції накладено не було. Прес-офіс Ашану пояснював, що російські заклади торгівлі підпорядковуються законодавству Росії, а не ЄС. Антуан Пернод, старший віцепрезидент з комунікацій в Auchan, виправдав рішення компанії залишитися в Криму бажанням поліпшити гуманітарну ситуацію – аби продовжувати постачати "деякі життєво необхідні продукти" для населення і не скорочувати зайнятість. А Metro Cash&Carry пояснив, що російські дочірні компанії не підпорядковуються санкціям ЄС, що материнська компанія буцімто не бере участі в операційній діяльності в Криму, і що більшість продуктів походять від російських постачальників.

З юридичної точки зору, це випадок уникнення, а не ухилення від санкцій. ЄС забороняє експортувати лише деякі категорії товарів до Криму, а російські дочірні компанії справді не підпадають під санкції. Цей випадок ілюструє, що санкції ЄС не всеосяжні: деяка діяльність легальна навіть в окупованому Криму. При цьому, посадовці ЄС визнають, що бізнес-активність компаній порушує дух санкцій ЄС, але "за відсутності торговельного ембарго, між дотриманням і недотриманням санкцій завжди є тонка межа". Цікавим є те, що, попри те, що санкції ЄС не забороняють експорт харчових продуктів до Криму, вони забороняють користуватися портом в Керчі, і тому європейські компанії і створили дочірні структури, на які можна було би покласти відповідальність за користуванням ним. Також звертає на себе увагу те, що компанії апелюють до "гуманітарних" міркувань, таким чином, очевидно, відчуваючи потребу пом'якшення своїх репутаційних втрат.

Оскільки дотримання санкцій є відповідальністю членів ЄС, цим випадком мусили б займатися правоохоронні органи Франції та Німеччини. Утім, як свідчать відкриті джерела, жодних справ наразі не порушено.

Відносини між материнською компанією та дочірніми організаціями, які в цьому випадку ускладнені створенням складних корпоративних структур – ще одна лазівка для обходу санкцій. На думку Артема Жаворонкова, партнера юридичної фірми Dentons, загалом європейські материнські компанії, можуть нести відповідальність, "якщо вони доручили своєму місцевому підрозділу діяти з порушенням санкцій". Проте наразі очевидно, що німецький та французький торгівельні гіганти намацали лазівку – те, що законодавство ЄС не поширюється на російські дочірні структури.
Газові турбіни Siemens
У липні 2017 року чотири газові турбіни Siemens були доставлені в окупований Крим. Компанія заявила, що турбіни були замовлені та доставлені для електростанції в Тамані, і що її російський партнер ОАО Технопромекспорт доставив їх далі до нових електростанцій в Криму в порушення контракту. Siemens подала на ОАО Технопромекспорт в московський арбітражний суд, вимагаючи повернути турбіни. Прогнозовано, суд відхилив позовну заяву Siemens.
Розслідування, проведене Euromaidan Press, показало, що у Siemens були всі підстави знати, куди насправді йдуть турбіни. Зокрема, контракт між німецькою компанією та російським партнером був секретним, а сама компанія-партнер належить російській монополії Ростек, гендиректор якої був під санкціями за намір будувати електростанції в Криму. На момент укладання контракту станція в Тамані, для якої буцімто продавалися турбіни, була суто гіпотетичною – без плану, економічного обґрунтування, конкурсу, інвестора тощо. Вона існувала лише в промовах російських посадовців і за заявленими масштабами турбіни, які продала Siemens, не пасували їй. Проте їх розмір якраз підходив до станцій, які в Криму почав будувати клон ОАО Технопромекспорту, а компанія в співвласності Siemens навіть подала тендер для обслуговування станції в Криму.
З огляду на ці деталі, видається, що всі підстави відкрити провадження проти Siemens у німецької прокуратури були. Але, як йдеться у відповіді МЗС на наш запит від 21 травня 2021, вони це не зробили, "оскільки контракт щодо поставки обладнання містив положення застережного характеру про непостачання турбін до окупованого Криму".

Схоже, що добре складений контракт був достатнім для того, щоби прокуратура заплющила очі на всі факти, які доводять, що Siemens свідомо йшов на порушення санкцій.

У зв'язку з цим інцидентом, ЄС додав трьох російських посадовців та три компанії до свого списку санкцій. Станом на листопад 2018, німецька прокуратура проводила розслідування провадження стосовно трьох співробітників Siemens, що базувалися в Санкт-Петербурзі, проте станом на серпень 2021 року у відкритих джерелах відсутня інформація.

Як і у випадку із кримським мостом, ключову роль в приверненні суспільної уваги до цього випадку порушення санкцій відіграли журналісти: російське видання "Вєдомості" та міжнародна агенція Reuters.

Проте українські дипломати також проявляли активність, про що свідчить вищезгадана відповідь МЗС. Зокрема, вони:
Протягом 2015-2017 надсилали ноти з попередженням про можливе порушення санкцій на адресу німецького МЗС, і провели зустріч із керівництвом Відомства федерального канцлера, МЗС Німеччини та Siemens;
Комунікували із Європейською службою зовнішньої діяльності, Європейською Комісією та Європейським Парламентом. Питання порушувалося і під час Саміту Україна – ЄС у липні 2017 року;
Порушували питання в рамках консультацій Україна-ЄС з питань правових наслідків тимчасової окупації Криму в жовтні 2017 року, з представниками держав-чnенів ЄС, а також під час круглих столів в Раді ЄС;
Журналісти Euromaidan Press також подавали інформацію зі свого розслідування в німецьку прокуратуру. Також розслідування було використане Партією Зелених для подання запиту до федеральної влади через Бундестаг (була отримана така відповідь). Проте всіх цих дій виявилося недостатньо для відвернення порушення санкцій або покарання Siemens.

Можливо, інтенсивніша кампанія довкола доказів винуватості Siemens та краще й ретельніше журналістське розслідування, яке було б розпочате до самої доставки турбін, могло би змінити хід подій. Також це будівництво було б неможливим, якби дія санкцій поширювалася не лише на територію Криму, а на весь округ, до складу котрого Росія включила Крим, як це рекомендувало МЗС України в 2016 року. Проте, ймовірно, рішення не відкривати провадження проти Siemens було політичним. Адже подібні дипломатичні заходи, проведені стосовно ситуації в Нідерландах, мали наслідком більш відчутний результат.
Водні насоси Siemens-Grundfos
18 березня 2021 року біля Сімферополя відкрили нову водонасосну станцію. Те, що на фотографіях відкриття цієї станції були насоси спільного виробництва Siemens-Grundfos, роздивилися журналісти лише на початку квітня, завдяки телевізійній зйомці місця подій. Водночас, санкції ЄС забороняють постачати насоси до окупованого Криму.
В коментарі для DW Siemens заявив, що всі контракти компанії та її дочірніх підприємств мають всі необхідні пункти контролю експорту та кінцевого споживача, і що він вимагає, щоби фірми, які купують продукцію Siemens, також дотримувалися санкційних обмежень.
Томас Хайдеман, партнер московського СМС law, який консультує німецьких інвесторів в Росії, розповів DW, що стандартною практикою є процедура підписання покупцем-торговельним посередником так званого сертифікату кінцевого споживача, на якому вказуються замовники та кінцеві користувачі обладнання. "Потім європейський постачальник подає цей сертифікат кінцевого користувача [контролюючим органам] і може показати, що він зробив усе можливе, щоби запобігти порушенню санкцій".
Стосовно Grundfos, то, як свідчить відповідь МЗС України на запит авторки звіту, компанія підтвердила, що продала установки в лютому іншій російській компанії через свою дочірню компанію "Grundfos Moscow". "Grundfos Moscow" було перевірено через власну систему експортного контролю "Grundfos Holding A/S", і та не викликала жодних підозр. Але "Grundfos Holding A/S" не була поінформована про те, що кінцевим пунктом постачання її обладнання стане Крим, а керівництво компанії визнало, що текст контракту не містив окремої статті про кінцевого користувача.

З тієї ж відповіді МЗС стало відомо, що данська сторона має намір провести службове розслідування факту постачання насосів до Криму і запевняє, що всі майбутні контракти на продаж обладнання, у т.ч. на території РФ, будуть містити спеціальні умови для запобігання постачанню продукції до Криму. Крім того, буде переглянуто політику експортного контролю у частині більш ретельного встановлення кінцевих одержувачів продукції компанії.
Втім, як пише DW, російська дочірня компанія Grundfos, за російським законодавством, не може отримувати письмове підтвердження від клієнтів, що продукт не буде використаний у Криму. В такому випадку контракт із окремим положенням буде безсилим, якщо продаж йде через дочірню компанію.

Данська прокуратура наразі розслідує, чи Grundfos знав про те, що його техніка буде доставлена до Криму. Експортні регулятори Данії також розповіли DW, що розглядають питання, і при потребі почнуть розслідування.

Під час розгортання цієї історії посольства України в Німеччині та Данії провели зустрічі з керівництвом Grundfos та Siemens, а також із компетентними органами відповідних країн. Крім того, інформацію стосовно можливого порушення компаніями Siemens та Grundfos Holding A/S санкційного режиму ЄС було доведено до Європейської служби зовнішньої діяльності та Генерального директорату ЄК "Фінансова стабільність, фінансові послуги та союз ринків капіталу".
Водночас, як і у випадку з мостом, російська влада представляла відкриття водонасосної станції як результат російських вмінь та технологій.

Варто розуміти, що наразі російська влада розпочала велику кампанію з проведенню води до Криму, і тому в найближчому часі, ймовірно, буде ще багато подібних випадків використання європейських водонасосних технологій. Доцільно було би проактивно моніторити спорудження цих об'єктів в Криму з метою виявлення на них західних технологій.
Порушники санкцій, які були покарані
Не так багато, як хотілося б, але все ж таки випадки покарання компаній за порушені санкції проти Росії існують. Більшість із них стосуються секторальних санкцій, накладених на всю територію Росії, без географічної прив'язки до Криму. Проте, наприклад, дві американські компанії були покарані за роботу в Криму: вони надавали цифрові послуги, і тому, ймовірно, знайти достатньо доказів не було проблематично.
У березні 2015 року нідерландська прокуратура хотіла оштрафувати компанію в Шипхолі на суму 80000 євро за експорт компонентів радарних систем для бойових літаків до РФ;
У липні 2017 року американський OFAC оштрафував нафтову компанію ExxonMobil на 2 мільйона доларів за бізнес-транзакції з президентом Роснєфть;
У листопаді 2017 року суд Амстердаму визнав, що нідерландська компанія порушила санкції, експортувавши військові товари до Росії і оштрафував її на 50000 євро.
У січні 2018-го німецька компанія з міста Ульм отримала штраф 190000 євро за нелегальний експорт товарів подвійного використання до Росії. Експортована техніка могла також використовуватися для військових потреб, а це потребує спеціального дозволу;
У квітні 2020 року британський OFSI оштрафував британський банк Standard Chartered на суму £20.5m за позики філіалу Сбєрбанку;
У липні 2020-го США оштрафували Amazon на суму $134,523 за роботу в окупованому Криму;
У вересні 2020 року Deutsche Bank погодився сплатити $583000 казначейству Держдепу США за сприяння транзакціям, які порушували "українські" санкції, а саме – за обробку транзакції кіпріотської нафтової компанії, яка перебуває під санкціями у зв'язку із тим, що її власник "причетний до ситуації в Україні", а також за обробку платежів підсанкційного Крайінвестбанку;
У березні 2021 року OFAC оголосив штраф у розмірі $507375 та $98830 для двох провайдерів віртуальної валюти, Bit Pay та BitGo, які обробляли транзакції користувачів в Криму, Кубі, Ірані, Судані та Сирії.
МАПА ЗАСТОСОВАНИХ САНКЦІЙ У ЗВ'ЯЗКУ З АГРЕСІЄЮ РОСІЇ ПРОТИ УКРАЇНИ
Країни, які запровадили санкції у зв'язку з агресією Росії проти України
США
CША першими відреагували на окупацію Криму; також, у порівнянні з іншими санкційними режимами, санкції США мають найширше застосування: передбачена повна заборона будь-яких транзакцій та діяльності в Криму. Основа цих санкцій – такі президентські укази, видані в 2014-му:

13660: авторизовані санкції проти юридичних та фізичних осіб, відповідальних за ситуацію в Криму.

13661, 13662: список розширений. Чотири директиви згідно з указом 13662 забороняють операції, пов'язані з новим боргом та наданням товарів, послуг та технологій на підтримку "глибоководних, арктичних офшорних або сланцевих проектів, які потенційно можуть виробляти нафту" для Російської Федерації або за участю будь-яких заблокованих осіб.

13685: визначив комплекс конкретних заходів щодо Криму, а саме – громадянам США заборонили:

робити нові інвестиції,
в тому числі, в енергетичний сектор;
надавати товари, технології та послуги російським проектам з розроблення та видобутку морських, арктичних або сланцевих родовищ нафти – включно з чорноморським шельфом, який Росія привласнила після окупації;
експорт та імпорт будь-яких товарів, технологій чи послуг, прямо чи опосередковано, для всіх громадян США, де би вони не знаходилися;
будь-яке сприяння громадянами США здійсненню іноземцями транзакцій, які перебувають під санкціями США.
Для мінімізації негативного впливу для цивільного населення дозволили деякі транзакції, пов'язані з сільськогосподарськими продуктами, медичними товарами та ліками, особистими товарами, а також програмним забезпеченням.

Прикметним є те, що США займає проактивну позицію, спрямовану на мінімізацію обходу санкцій. Зокрема, в 2016 році OFAC оновила свої санкційні списки, щоби протидіяти спробам обійти санкційне законодавство США, в тому числі, компаніями, які споруджували кримський міст.

У 2017 був прийнятий Закон про протистояння противникам Америки шляхом санкцій (Countering America's Adversaries Through Sanctions Act, скорочено CAATSA), який запровадив санкції щодо певних операцій з іноземними особами, які ухиляються від санкцій, а саме щодо будь-якої особи, яка «суттєво порушує, намагається порушити, змовляється порушити або спричиняє порушення» або «сприяє значним операціям».

Зокрема, цей закон містить три положення: акти стосовно Ірану та Північної Кореї, і Акт на протидію російському впливу в Європі та Євразії (Countering Russian Influence in Europe and Eurasia Act of 2017). Основні його положення – такі:
президент повинен обов'язково виносити на розгляд Конгресу пропозиції стосовно припинення або скасування санкцій щодо Російської Федерації;
антиросійські санкції, запроваджені попередніми президентськими указами, залишаються в силі;
нові санкції на Росію за втручання у вибори у США 2016 року та за її втручання в ситуацію в Україніу та Сиріїю. Також, Акт надав попереднім каральним заходам, які раніше були запроваджені виконавчими указами, статус закону, щоб запобігти пом'якшенню, призупиненню, чи припиненню санкцій Президента без схвалення Конгресу;
Президент може відмовитись від певних санкцій, пов'язаних з кібербезпекою та Україною;
Законопроект передбачає санкції за діяльність, що стосується:
  1. кібербезпеки
  2. проєктів щодо нафтової сировини
  3. фінансових установ
  4. корупції
  5. порушення прав людини
  6. ухилення від санкцій
  7. транзакцій з російським оборонним або розвідувальним секторами
  8. експортних трубопроводів
  9. приватизації державних активів державними чиновниками
  10. передачі зброї до Сирії;
Державний департамент співпрацює з урядом України для підвищення енергетичної безпеки України;
SSIDES, aкт на підтримку суверенітету, доброчесності, демократії та економічної стабільності України 2014 року (the Support for the Sovereignty, Integrity, Democracy, and Economic Stability of Ukraine Act of 2014) вимагає накладати санкції на відповідальних за серйозні порушення права людини на будь-якій території, силоміць окупованій або інакше контрольованій Російською державою. В листопаді 2018 р. під цим актом було накладено санкції на три фізособи, причетних до порушення прав людини на окупованих територіях.
В 2019 році OFAC наклало санкції на шістьох російських фізосіб та вісьмох юридичних осіб, зокрема – на чотирьох посадовців, причетних до атаки на українські кораблі у Керченській протоці, російські оборонні фірми, що працюють в Криму, та двох громадян України, причетних до організації "виборів" в т.зв. "ДНР". Прикметно, що накладення санкцій за атаку в Керченській протоці відбулося з боку США синхронно з Канадою та ЄС.

15 квітня 2021 року ОFAC у координації з ЄС, Великою Британією, Канадою та Австралією, наклав санкції на п'ятьох фізосіб та три юрособи. Міра торкнулася російських компаній, причетних до будівництва кримського мосту, до оперування СІЗО-1 в Сімферополі ("Відомо, що в'язні мерзнуть, голодують, страждають від паразитів і утримуються в погано провітрюваних антисанітарних камерах. Серед широкого розмаїття в'язнів, які утримуються в цій переповненій в'язниці, є затримані за політично мотивованими кримінальними звинуваченнями, а також кримські татари та інші українці, які утримуються під вартою на невизначений термін"), а також п'ятьох посадовців окупованого Криму.
Список осіб, внесених до списку блокуючих санкцій, можна знайти на сайті Управління по контролю за іноземними активами (OFAC, Specially Designated Nationals And Blocked Persons List ("The SDN list")). Вони поширюються на будь-які дії з майном та долею в майні компаній або фізичних осіб, включених до санкційного списку, або з компаніями, які на 50% і більше належать підсанкційним особам. З особами, внесеними до списку блокуючих санкцій, заборонені будь-які транзакції або в'їзд на територію США.
На тому ж сайті можна знайти список осіб, що потрапили під спеціальні обмежувальні заходи у зв'язку із запровадженням секторальних санкцій (Consolidated Non-SDN List). Секторальні санкцій стосуються конкретних суб'єктів в російському фінансовому, енергетичному та оборонному секторах. Власність осіб, включених до списку, не заблокована, обмеження поширюються тільки на конкретні угоди. Обсяг обмежень залежить від застосованої директиви.

Кримінальне покарання за порушення санкцій США включає штрафи до 20 мільйона доларів та ув'язнення до 30 років.

Наразі на розгляді в Конгресі США перебуває DASKA Act (Defending American Security from Kremlin Aggression Act), який передбачає потужні санкції проти Росії. Російська газета Комерсант опублікувала текст законопроекту, після чого рубль обвалився на 2.2%. Якщо він буде ухвалений, він значно розширить сфери застосування СААTSA, і передбачає:
заборону найбільшим російським державним банкам проводити операції із доларом США;
санкції на інвестиції в російський уряд та в нафтові і газові компанії,
пов'язані з ним;
санкції проти осіб з Росії, які підозрюються в участі
в кібератаках проти США;
створення нового Санкційного офісу у складі
Державного департаменту США.
Якщо він буде прийнятий, і, зокрема, введе санкції проти принаймні 24-х офіційних осіб ФСБ, причетних до інциденту в Керченській протоці, де були арештовані 24 українські моряки.18 грудня 2019 р., панель Сенату США затвердила DASKA Act, але поки що невідомо, коли сам Сенат може за нього проголосувати.
ЄС
За погодженням із США, в березні 2014 р. ЄС рішуче засудив окупацію Криму. Пізніше Європейська Рада запровадила додаткові обмежувальні заходи, включаючи заборону на в'їзд та заморожування активів 33 російських та українських чиновників, які підтримали анексію Криму.

З 23 червня 2014 року ЄС вимагає сертифікат, виданий українською владою для імпорту товарів, що походять з Криму та Севастополя, в якості політики невизнання.

Після збиття рейсу MH17 Малайзійських авіаліній у липні 2014 року були введені секторальні санкції проти РФ, які обмежують торгівлю та інвестиції в галузях транспорту, телекомунікації та енергетики, включаючи розвідку та видобуток нафти, газу та корисних копалин.

Через відсутність прогресу у виконанні Мінського протоколу, в грудні 2014 року ЄС суттєво розширив санкції, пов'язані з Кримом. Європейським компаніям або компаніям, що базуються в ЄС, було заборонено:
купувати або інвестувати в нерухомість або юридичні особи в Криму, надавати фінансову та технічну допомогу;
посередницькі, будівельні та інженерні послуги, пов'язані з інфраструктурними проектами в Криму, а також постачання ключового обладнання та технологій для розвідки природних ресурсів;
операторам ЄС було заборонено пропонувати
туристичні послуги в Криму;
круїзним кораблям заборонено заходити в будь-який кримський порт, крім випадків надзвичайної ситуації. Заборона поширюється на всі судна, що належать громадянам ЄС або зареєстровані під юрисдикцією ЄС.
Контракти, підписані до 20 березня 2015 року, були звільнені від регулювання.

У 2016 році ЄС запровадив санкції проти шести кримчан, які стали членами Державної Думи Росії. Стосовно виборів на окупованих територіях, в 2018 санкції були також накладені на дев'ятьох осіб, що брали участь у виборах в т.зв. "ДНР" та "ЛНР", та п'ятьох осіб, що організовували вибори президента Росії в Криму.

У 2017 році до списку було додано 3 громадяни Росії та 3 компанії через їхню участь у передачі газових турбін Siemens до Криму.

У 2018 році ЄС додав до санкційного списку ще шість російських суб'єктів через їх участь у будівництві кримського мосту. У 2020 році список був розширений двома фізичними та чотирма юридичними особами.

У 2019 році, синхронно з США, було піддано санкціям вісім російських посадовців, у відповідь на інцидент у Керченській протоці.
Хоча у багатьох союзників санкції, пов'язані з Кримом, не мають кінцевого терміну дії, Єврокомісія щороку голосує за продовження запроваджених обмежувальних заходів. На момент написання звіту секторальні санкції діяли до 31 липня 2021, а обмежувальні санкції, які накладають обмеження на подорожі та фінансові операції, – до 15 вересня 2021. Наразі під санкціями перебувають 177 фізичних осіб та 48 юридичних осіб. Продовження санкцій прив'язане до прогресу у виконанні Росією Мінського протоколу.
Загалом, ЄС має одну рамкову регуляцію для накладення санкцій, і вона застосовується для приблизно 70-х країн. Ця регуляція, на думку нідерландської адвокатки Хелін овер де Лінден, прописана добре. Зокрема, до відповідальності за порушення санкцій можуть навіть притягатися допоміжний персонал: наприклад, перекладачкою для нідерландської фірми, яка брала участь в кримському мосту (див. 2.2.2.), вже зацікавилася прокуратура.

Проте, оскільки за імплементацію санкцій відповідають національні уряди держав-членів, цей процес відбувається по-різному. Для розуміння того, як саме, важливо розрізняти між двома різними юридичними інструментами – рішенням та регуляцією Ради ЄС. Рішення дає загальну політичну та юридичну базу, а регуляція забезпечує однакове застосування санкцій в країнах-членах ЄС. Якщо санкції вводяться регуляцією, все, що мають робити члени ЄС – видати санкційний наказ про заборону порушувати регуляцію, а Комісія може відкрити провадження проти держав-членів, що її не виконують, в тому числі, звернутися до Суду ЄС. Фінансові санкції майже завжди вводяться регуляцією.

Якщо ж санкції вводяться лише рішенням, вони мають бути адаптовані до національного законодавства, перш ніж будуть застосовані, а Комісія не може вживати заходів у випадку їх порушенняю . Рішенням, наприклад, вводяться заборони на в'їзд, і Комісія залишається юридично безсилою, якщо країни-члени ЄС порушують заборони на в'їзд, накладені ЄС. Нещодавно Комісія спробувала підвищити статус обмежень на в'їзд в тексті Глобального санкційного режиму щодо прав людини – до рівня регуляції, але ця ідея зустріла опір окремих країн-членів, які вважають, що цим Комісія перевищує свої повноваження.
Готовність бажання окремих країн-членів ЄС їх дотримуватися санкцій і розслідувати їх порушення залежить від ставлення до РФ. В результаті, санкції залишаються "недозабезпеченими"
Седрік Рингаєрт,
професор міжнародного права в Утрехтському Університеті
З огляду на це, важливими є сигнали, що Комісія ЄС нарощує геополітичні амбіції, включно із правом накладати санкції і бути гравцем на міжнародній арені. Але, з огляду на реалії розподілу влади між країни-членами та інституційною структурою ЄС, Комісія обрала підхід удосконалення наявних правил, а не створення європейської версії американського OFAC. За словами проф. Рингаерта, такий крок Комісії співпав із прийняттям ЄС Глобального санкційного режиму з прав людини, у зв'язку з чим постало питання різного режиму дотримання європейських санкцій різними країнами ЄС. Тому в січні 2021 року Європейська Комісія видала комунікацію, в якій описала стратегію покращення відкритості та стійкості економічної системи ЄС. Двома її важливими складовими є:

впровадження та забезпечення
режимів санкцій ЄС;
стійкість ЄС проти ефектів екстратериторіального застосування санкцій з боку третіх країн (по суті, йдеться про Blocking Statute – заходи, яких ЄС вживає, щоби європейські компанії не дотримувалися деяких санкцій США, як-то проти Ірану, Куби, а також Nord Stream-2). ЄС вважає, що такі санкції суперечать міжнародному праву.
Ця комунікація повідомляє про важливі зміни, які в майбутньому можна очікувати від режиму санкцій ЄС. Зокрема, планується, що в 2021 році Комісія:
розробить базу даних для обміну інформацєюї щодо впровадження та забезпечення санкцій між країнами-членами та Комісією;
працюватиме для створення єдиного контактного пункту з питань санкцій, які мають міжкордонний вимір;
проведе оцінку ефективності санкцій ЄС та розгляне практики, які використовуються для обходу та підриву санкцій (в т.ч. через криптовалюти). Вона буде використана для пропозицій щодо підвищення ефективності режиму санкцій ЄС;
створить новий інструмент для сприяння анонімному повідомленню про порушення санкцій (в т.ч. "whistleblowing"), з необхідними гарантіями конфіденційності.
Також Комісія повідомила, що в першій половині 2022 року вона представить дорожню карту для переходу від моменту виявлення невиконання санкцій до розгляду справи Судом ЄС.
Країни, що погоджують санкційний режим із ЄС
Деякі країни, які не входять до складу ЄС, але є частиною європейської економічної зони, дотримуються його санкційного законодавства. Так, Чорногорія, Албанія, Ісландія, та Норвегія оголосили, що вони автоматично прийматимуть санкційне законодавство ЄС. Швейцарія та Ліхтенштейн також в загальних рисах повторила санкційне законодавство ЄС, і запровадили законодавство, що перешкоджає обходу санкцій. Проте між санкціями Норвегії/Швейцарії та ЄС все ж є чимало відмінностей. Добра порівняльна таблиця (до вересня 2019) складена тут. Окрім цього, до санкцій ЄС проти Криму приєдналася Грузія, Україна та Молдова.
Литва
Додатково до санкцій ЄС Литва 12 квітня 2016 року наклала санкції на російських посадовців, причетних до ув'язнення Надії Савченко, Олега Сенцова та Олександра Кольченка. 6 грудня 2016 вона заборонила суддям російського Конституційного Суду РФ в'їзд на територію Литви через те, що "вони в 2014 винесли судове рішення, що формалізувало приєднання Криму". 7 грудня 2018 року вона ввела санкції проти громадян РФ, причетних до інциденту в Керченській протоці. Окрім цього, Литва в лютому 2021 сигналізувала, що готова порушити питання санкцій ЄС проти порушників прав людини в Криму, якщо Україна зможе надати відповідні докази та списки порушників.
Велика Британія
Після виходу Великої Британії зі складу ЄС країна зберегла ухвалені раніше санкції. Були прийняті спеціальні регуляції, спрямовані на забезпечення ефективної роботи санкцій ЄС після 1 січня 2021, зокрема – регуляції щодо санкцій проти РФ. З того часу вони оновлювалися двічі. Оновлення і поточний список підсанкційних осіб доступний тут.

Список всіх фізичних та юридичних осіб, на яких Велика Британія наклала санкції, знаходиться тут. Додаткові дані по санкціям Великої Британії див. в розділі "Акти Магнітського та їх потенціал для використання Україною".
Канада
В питаннях санкцій проти Росії Канада фактично наслідувала дії ЄС та США. 17 березня 2014 року Канада спільно з США та ЄС запровадила санкції проти осіб, причетних до окупації Криму; список розширювався протягом квітня-червня декілька разів. Зокрема, забороняються:

● будь-які фінансові взаємодії із підсанкційними особами;
● інвестиції в кримську нерухомість та будь-які операції, пов'язані з ними;
● імпортування товарів з Криму та експорт товарів до Криму;
● надавати технічні послуги або дані до Криму;
● надавати або отримувати туристичні послуги в Криму;
● вхід канадських круїзних кораблів до кримських портів.

Особам в Канаді та всім канадським громадянам заборонено будь-яким чином сприяти діяльності, на яку накладені санкції в Канаді.

24 липня 2014, санкції були розширені – до санкційного списку додалися "посадовці ЛДНР", самі "ЛНР" та "ДНР"; також були запроваджені секторальні санкції: до списку санкцій були включені компанії російського оборонного, фінансового та енергетичного секторів. Список підсанкційних фізичних та юридичних осіб розширився в серпні та грудні 2014. В грудні також були розширені секторальні санкції, а саме – запроваджені обмеження на експорт технологій, що використовуються для розвідки та видобутку нафти в Росії. До санкційного списку додавалися нові особи в лютому та червні 2015 р., березні 2016 р. У більшості випадків Канада просто приводила свій список у відповідність зі списками США та ЄС.

Після перерви список санкцій був оновлений в березні 2019 у відповідь на інцидент у Керченський протоці, і вже далі в березні 2021-го у зв'язку зі спорудженням Кримського мосту.


Австралія
Австралія запровадила перші санкції 19 березня 2014 – фінансові та подорожувальні обмеження були накладені на 12 російських та українських громадян; вони були розширені до 50 фізичних та 11 юридичних осіб 21 травня. 1 вересня 2014 року санкції були розширені до списку, актуального на рівні ЄС під санкції потрапили 113 фізичних та 32 юросіб також були введені секторальні санкції, які:

● обмежили експорт зброї до Росії та імпорт зброї з Росії;
● обмежили експорт до Росії товарів для використання у нафторозвідці та нафтовидобуванні;
● обмежили доступ російських державних банків до австралійських ринків капіталу;
● заборонили експорт товарів і послуг до Криму для використання в енергетичному та мінеральному секторах;
● обмежили австралійську торгівлю та інвестиції у Криму в інфраструктурному, телекомунікаційному, енергетичному, нафтовому, газовому та видобувальному секторах.

Окрім того, австралійські санкції забороняють імпорт товарів з Криму, якщо вони не отримали дозвіл української влади.

В березні 2019 р., були накладені санкцій на сімох російських громадян у зв'язку з інцидентом в Керченській протоці. У березні 2021 року Австралія наклала додаткові санкції у зв'язку будівництвом Кримського мосту.

Якщо реакція Заходу на російську агресію в Україні була більш-менш одностайна, азійсько-тихоокеанська відповідь була іншою.

Нова Зеландія
3 березня 2014 року країна призупинила перемовини з Митним союзом Росії, Казахстану та Білорусі про створення зони вільної торгівлі. Це було недобре сприйнято Міністром закордонних справ Вінстоном Петерсом, який в 2018 році заявив, що немає доказів, що Росія причетна до збиття MH17 або втручалася в американські вибори, і отримав підтримку прем'єр-міністра. Тоді Петерс заявив, що порушення прав людини в інших країнах не зупинило Нову Зеландію від торгівлі з ними.

23 березня 2014 Нова Зеландія ввела "скромні та обережні", за висловом Міністра закордонних справ, санкцій проти індивідів, причетних до окупації та анексії Криму. Цей жест був трактований як доволі символічний, оскільки забороняється лише в'їзд на територію Нової Зеландії. Їх список не був опублікований.

27 листопада 2014 року після того як Австралія ввела секторальні санкції проти Росії Веллінгтон розглядав можливість до них приєднатися, але врешті не зробив цього, обмежившись закликом до бізнесу обмежити торгівлю з Росією. Проте, оскільки банки Нової Зеландії – дочірні компанії австралійських банків, вони закрили кореспондентські рахунки низки російських держбанків із санкційного списку. Веллінгтон в подальшому віддалився від спільної позиції Заходу відмовою відреагувати на спробу отруєння Сєргєя Скрипаля, попри прохання Великої Британії. Як пише Марія Шагіна, багатостороння політика як стратегія виживання малої держави, а також торгівельно-залежна та експортно-орієнтована економіка Нової Зеландії – це ті фактори, які обумовлюють прагматичний підхід країни до санкцій.

На відміну від інших країн з групи П'яти Очей (FVEY – США, Канада, Велика Британія, Австралія, Нова Зеландія), Нова Зеландія не має власного автономного санкційного режиму, тому її санкцій переважно обмежуються втіленням програм РБ ООН. Через це обмеження, Нова Зеландія не може запровадити суттєві антиросійські санкції. Спроби запровадити автономний санкційний режим через прийняття Autonomous Sanctions Bill в парламенті провалилися наприкінці 2020, після більш ніж трьохрічного очікування без розгляду. Але тепер, із підвищеною увагою до проблеми примусової праці та прозорості ланцюгів постачання, а також погіршення ситуації з правами людини у М'янмі, Національна партія закликає заново розглянути законопроєкт, який, за їх словами, "запросто пройде в парламенті".

Очікується, що нинішній уряд лейбористів буде діяти обережно, аби не нашкодити дипломатичним відносини ані з Китаєм, ані з США (першим та третім найбільшим торговельними партнерами Нової Зеландії за експортом відповідно). Вважається, що відсутність режиму автономних санкцій сприяє підтримці цього балансу. Якби уряд міг запроваджувати односторонні санкції, він, безсумнівно, зазнав би значного тиску, щоби реагувати на порушення прав людини в М'янмі та Китаї.
Японія
За висловом дослідниці санкцій Марії Шагіної, російська агресія проти України стала викликом для адміністрації Шінзо Абе. З одного боку, від Японії як члена G7 очікували приєднатися до міжнародної спільноті у засудженні російських злочинів. З іншого, Японія запустила політику примирення із Росією, маючи надію розв'язати конфлікт довкола окупованих Курильських островів, і почала сприймати Росію як стратегічного партнера в регіоні та союзника, будучи затисненою між двома загрозами – Північною Кореєю та дедалі могутнішим Китаєм. Це зумовило обмежену реакцію Японії на окупацію Криму та подальшу агресію.

Японія засудила окупацію Криму, призупинила розмови про лібералізацію візового законодавства і заморозила угоди про нові інвестиції та кооперацію в сфері космосу. Подальша російська дестабілізація на Донбасі змусила Японію заборонити в'їзд для 23-х російських посадовців, хоча фінансові санкції накладені не були, всупереч усталеній практиці. Також імена самих посадовців були приховані, що обмежувало ефект публічного посоромлення, що вважається однією з цілей санкцій. На відміну від західних країн, які значно посилили санкційні режими проти Росії після збиття MH17, запровадивши секторальні санкції проти енергетичного, оборонного та фінансового секторів, Японія вжила лише символічних заходів. Токіо призупинив фінансування нових російських проєктів через Європейських Банк Реконструкції та Розвитку і розширив візові заборони на представників ОРДЛО та посадовців в окупованому Криму. Лише під тиском адміністрації Обами Японія ввела секторальні санкції у вересні 2014, включно із експортними обмеженнями на зброю та товари подвійного використання, та заборонила операції з новими цінними паперами для п'ятьох російських держбанків. Це був символічний жест, оскільки Японія майже не експортує зброю до Росії, російські посадовці не мають суттєвих рахунків в японських банках, водночас, жодна російська оборонна компанія не була таргетована, а енергетичний сектор взагалі не потрапив під обмеження.

Як пише Марія Шагіна, цей сигнал був сприйнятий у Москві: Росія не оприлюднила список підсанкційних японських громадян і не поширювала свої контр-санкції на Японію.

Із грудня 2014 року Японія не оновлювала свої антиросійські санкції, і, заохочена слабкою відданістю ним таких членів G7 як Франція та Італія, утримувалася від будь-якої прямої критики Росії. Зокрема, Японія не підтримала Велику Британію під час її реакції на спробу вбивства колишнього російського шпигуна Сєргєя Скрипаля, утрималася від прямої підтримки повітряних ударів по режиму Башара Асада в Сирії, що існує за підтримки Росії, та промовчала під час заклику Австралії та Нідерландів покарати Росію за збиття MH17.

Наразі Японія балансує між престижним членством в G7 та бажанням зближення з Росією. Це, за словами Шагіної, обмежує ефективність санкцій, оскільки єдність дій серед членів G7 критично важлива, аби перекривати лазівки в санкційних режимах та здійснювати максимальний фінансовий та економічний влив на об'єкти санкцій. Через те, що Токіо не наклав санкції на російський енергетичний сектор, російські та японські компанії змогли обережно знаходити шляхи взаємодії в санкційному режимі. Наприклад, підтримуваний урядом Японський банк для міжнародної співпраці (Japan Bank for International Cooperation, JBIC), надав суттєву підтримку російським енергетичним проєктам. У 2015 році JBIC розглядав можливість прямого обміну рубль-йєна з підсанкційними в США та ЄС Газпромбанком, ВТБ та ВЕБ, аби обійти залежність від транзакцій із доларами США. В 2014 році JBIC надав $39 мільйонів позики до підсанкційного Сбєрбанку для будівельного проєкту на Далекому Сході та інвестував $400 мільйонів в Ямал ЗПГ, що контролюється підсанкційним у США Новатеком. Іще один проєкт JBIC інвестував $170 мільйонів в Транснєфть, російського нафтопровідного монополіста під санкціями США та ЄС. Окрім суто економічного впливу, така політика Японії морально підриває ефективність санкцій, надаючи численні приводи російським медіа вивітлювати буцімто зростаючу опозицію режиму санкцій.
Південна Корея
Попри свій стратегічний оборонний союз із США, Південна Корея не пішла за Заходом у питанні антиросійських санкцій, обмежившись засудженням анексії Криму та символічними заходами, як-то бойкотування параду на 9 травня у Москві та відкриття Олімпійських ігор в Сочі. Не-член G7, Південня Корея піддалася меншому зовнішньому тиску стосовно приєднання до антиросійських санкцій, аніж Японія.
Незаконне заходження суден в кримські порти
Окрім санкцій, які були накладеними окремими країнами у відповідь на російську агресію проти України, надважлими для протидії окупації Криму є рішення України закрити кримські порти. заборону іноземним суднам заходити в гавані окупованого півострова. Коли іноземні судна порушують цю заборону, вони порушують українське законодавство. Якщо про ці факти стає відомо, ці судна виключають з морських регістрів країн, під прапорами яких вони ходять.
Це рішення має надважливе значення для економіки Криму, бо воно фактично припинило торгівлю із окупованим півостровом, а також завдало удару його економіці: багато скорочень на портах, ключові для економіки міст, вони тепер працюють зі збитками.

Проте власники суден знаходили способи обійти заборони. Так, капітани суден вимикають АІС (автоматичну інформаційну систему), яка є обов'язковою для використання на суднах водотоннажністю більше ніж 300 реєстрових тонн, що здійснюють міжнародні рейси. Покарання за це не передбачене. А європейські власники ще й використовують "прапори зручності" – часто перереєстровують судна на фіктивних судновласників з інших країн. Через це виявити заходження суден в порти не так просто. За словами Віталія Мошківського, постпреда України при Міжнародній морській організації (ІМО), українські відомства використовують інформацію про входження іноземних суден у закриті порти Криму зі матеріалів журналістів-розслідувачів.
Одним з таких проєктів є SeaKrime. За словами його керівниці Катерини Яресько, кількість суден, що в порушення заборони заходили в порти Криму, вдалося значно скоротити завдяки моніторингу журналістів-волонтерів цього проєкту, а також подальшій реакції Української держави; якщо в 2016 там був "прохідний двір", то наразі в порти заходять лише судна під російськими та сирійськими прапорами.

Зокрема, посольство України в Лондоні зверталося до них для отримання матеріалів для ІМО. Журналісти SeaKrime збирають докази, що судно під певним прапором заходило в Крим, ці докази постпред України до ІМО передає в так звану адміністрацію прапора, яке проводить власне розслідування, що може вилитися у штраф або зняття прапора для судна. Судно має переоформлювати документи, втрачаючи час і гроші. Катерина Яресько оцінює, що після зняття прапору судно стоїть близько місяця без руху, отже, втрачає нагоду для прибутку, і може витратити до $50,000 на документи. За її словами, саме через ці витрати судна не заходять у кримські порти.
Проте деякі судна обходять закриті порти, вдаючись до таких методів:
Вантажі з Криму можна спершу вивозити до найближчих портів Росії, і вже там перевантажуватися, але це економічно необґрунтовано, і буває нечасто.
Перевалка: спосіб перевантаження на інший корабель, який вже доставляє вантаж до підсанкційного порту. Він економічно обгрунтований і спостерігається частіше. Судна обирають один із двох шляхів: маленькі суда підходять на якірну стоянку в Керченські протоці і приносять/відносять вантаж до порту Кавказ; другий відбувається в нейтральних водах Чорного моря, де немає жодного контролю. Зокрема, нещодавно відбулася така перевалка із доставленням до Криму мозамбікського ільменіту німецькою фірмою. При цьому, судна вимикають АІС, і важко зрозуміти, яке судно до якого підійшло. "Поки що ми не знайшли спосіб із цим боротися", наголошує Катерина.
Що ж до ролі державних органів, то посольства відправляють листи-попередження в органи відповідних країн. Водночас, Прокуратура АР Крим та СБУ збирають дані про протиправні судозаходження в єдине кримінальне провадження. У випадку, коли це судно зайде в українські води, воно має бути арештоване Держприкордонною службою.

Приклад успішного арешту судна-порушника в українських водах – танкер "Нейма", який перекривав дорогу українським морякам під час операції по захопленню їх суден в Керченській протоці в 2018. Збанкрутіле судно купила компанія з м. Геленджик, яка в подальшому відправила його на ремонт в Ізмаїл, де судно і було заарештоване.

Катерина Яресько відзначає, що спроби обійти закриті порти відбуватимуться з боку кримської влади постійно, і це вимагає постійної проактивної позиції по недопущенню їх експлуатації з боку України. Також вона називає кроки, які Україна мала би здійснити, щоби краще використовувати можливості із закритими портами:
1
Включити моніторинг порушення заходження в порти в державну систему
Наразі це здійснюється волонтерськими зусиллями вже протягом 5 років
2
Коли Україна закрила порти, Міністерство інфраструктури викреслило їх зі своєї діяльності, і відповідно, ніхто ними не займається. А якби займався, то можна було би запровадити додаткові механізми реагування, такі як морська вимога, коли капітан порту повідомляє капітану наступного порту, куди прямує судно, про необхідність його зупинки
3
Встановлювати, яким компаніям належали судна, і застосовувати санкції проти них
Наприклад, існує схема, за якою турецька компанія постачає в Крим будматеріали, і водночас постачає в Україну гіпс. Україна цілком могла би накласти санкції на цю компанію
4
Припинити постачати ільменіт з України до заводу "Титан"
Попри поодинокі випадки із постачанням ільменіту до цього заводу, контрольованому Дмитром Фірташем, з Норвегії та Мозамбіку, основна маса йде з України, а саме – з державного підприємства "Об'єднана Гірничо-Хімічна Компанія". Є підстави вважати, що із планованою приватизацією цього підприємства поставки ільменіту не зупиняться, і це дуже тривожно, оскільки а) підважує позицію України, коли вона просить про санкції у західних країн; б) завод "Титан" є одним із крупних підприємств, і, відповідно, платить податки в окупованому Криму. Постачання українського ільменіту відбувається за допомогою численних незаконних схем, в тому числі, за участі підсанкційного в США судна, пов'язаного з сирійським генералом, яке перевантажувало український ільменіт в портах Єгипта, Румунії. Туреччини та Болгарії, щоби його далі доставляти в Крим.
Також у Представництві України при IMO вважають, що країна могла б використовувати для моніторингу входжень іноземних суден у кримські порти Глобальну систему дальньої ідентифікації та контролю місця перебування суден Long-range identification and tracking (LRIT). На відміну від АІС, використання LRIT на суднах контролюється державою прапора за допомогою національних центрів дальньої ідентифікації та контролю місця перебування суден. Віталій Мошківський наголошує, що технічні можливості використання цієї системи не вирішені на державному рівні.
Ще один потенційний крок, який може здійснити Україна, за словами експерта з міжнародного морського права Богдана Устименка – заборонити суднам перебувати в закритих територіальних водах навколо Криму. Устименко вважає, що Україна має це зробити відповідно до Конвенції ООН з морського права та Міжнародній конвенції SOLAS-74, і це би дозволило Україні уникнути міжнародної відповідальності за можливі морські катастрофи в її територіальних водах і знизило би кількість незаконних входжень суден в усі кримські порти.
Акти Магнітського та їх потенціал для використання Україною
Окрім санкційних режимів, які були запроваджені західними країнами безпосередньо у відповідь на російську агресію, Україні доцільно скористатися можливостями, які відкриваються із поширенням так званих "Актів Магнітського" в законодавстві різних країн світу. "Акт Магнітського" був спершу у США внаслідок багаторічної кампанії для покарання вбивць російського адвоката Сергія Магнітського. Але з часом він поширився на інші країни світу, які ухвалили власне законодавство, що дозволяє накладати санкції на осіб, що причетні до великомасштабної корупції та порушень прав людини
Особливість "Актів Магнітського" в тому, що санкції накладають на окремих осіб, щодо яких існує переконлива інформація відносно їх причетності до порушень. Україна може використати їх для таргетування російських посадовців, причетних до порушень прав людини в окупованому Криму або Донбасі. Українське громадянське суспільство в особі як антикорупційних, так і правозахисних організацій вже має успішний досвід подання списків російських посадовців до відповідних інституцій західних держав з метою внесення їх санкціонування. Варто відзначити, що ця робота потребує ретельності, точності, та детальності, а також доказів (переважно з відкритих джерел) про причетність конкретної особи до порушення. Розглянемо детальніше основні "Акти Магнітського", які існують в світі.
США
Прикметним серед санкційного законодавства США є Акт Магнітського, прийнятий в 2012 році для покарання російських посадовців, причетних до "злочинної змови", розкритої російським адвокатом Сергієм Магнітським, або до його подальшого ув'язнення та смерті в 2009.
З 2016 року закон було доповнено: Конгрес ввів в дію Глобальний Акт Магнітського, який вимагає від Президента також накласти санкції на осіб, які, на його думку, вчинили порушення прав людини проти осіб, які борються за викриття незаконної діяльності російських урядових чиновників або домагаються міжнародно визнаних прав і свобод людини. У 2017 р. Глобальний Акт Магнітського було вперше застосовано проти 13 індивідів, включно із командиром беркуту Сергієм Кусюком, який втік до Росії після Євромайдану, та Артемом Чайкою, сином російського генпрокурора. Пізніше додатково 39 компаній та індивідів були також санкціоновані OFAC. В тому числі, тоді було санкціоновано лідера Чечні Рамзана Кадирова.
У 2018 р. під цим Актом санкції наклали на 23-х осіб, включно із 17 посадовцями Саудівської Аравії, причетних до смерті журналіста Джамала Хашоггі, політика Домініканської Республіки, причетного до корупції, а також турецьких посадовців, причетних до ув'язнення американського пастора Ендрю Брунсона.
У 2020 році санкції в рамках Акту Магнітського були накладені на китайських посадовців, причетних до переслідувань уйгурів та придушення протестів у Гонконгу. А 10 грудня 2020 року на день прав людини, санкції були накладені на осіб, причетних до порушення прав людини в Гаїті, Ємені та Росії. Щодо Росії, то санкціонували п'ять "кадирівців" – осіб, які виконували накази Рамзана Кадирова щодо переслідування активістів, журналістів, та осіб ЛГБТ в Чечні,а також шість компаній, афілійованих з Кадировим.
Неодноразово лунали заклики до ширшого застосування Глобального Акту Магнітського. В 2017 році група ГО та антикорупційних організацій номінувала 15 кейсів зі всього світу для застосування санкцій під Актом Магнітського. Також в 2017 році адміністрацію Трампа звинуватили в тому, що до жодної з країн арабської ліги не були застосовані санкції.Також лунали заклики щодо більш жорсткої реакції відносно китайських посадовців; зокрема, в 2019 році палатою представників був прийнятий Акт на захист прав уйгурів, і Конгресовий комітет випустив звіт, в якому закликав США прийняти санкції проти китайських посадовців. В 2020-му звучали пропозиції застосувати Акт Магнітського проти китайських посадовців, які змушували мовчати лікарів та журналістів, що критикували китайську відповідь на пандемію.

Паралельно до акту Магнітського, в США є інша подібна до нього ініціатива, спрямована на покарання порушників прав людини – виконавчий указ 13818 (Executive Order 13818, E.O.13818).

Коротко про відмінності між двома режимами:
Акт Магнітського спрямований проти "грубих порушень міжнародно визнаних прав людини" ("gross violations of internationally recognized human rights"), які визначені актом міжнародної допомоги (Foreign Assistance Act of 1961), як-то тортури, жорстоке, нелюдське, або принизливе поводження або покарання, тривале затримання без звинувачення та судового розгляду; спричинення зникнення осіб; та "інше кричуще заперечення права на життя, свободу чи особисту безпеку". Також Акт призначений насамперед для захисту правозахисних та антикорупційних активістів, і карає осіб, безпосередньо відповідальних за ці порушення.
Указ 13818 спрямований проти "серйозного зловживання правами людини" ("serious human rights abuses"), що включає в себе ширший спектр порушень, як-то сексуальне насильство або ненасильницькі порушення прав людини, такі як переслідування за ознакою раси чи релігії. Використання «зловживання» в однині також свідчить про те, що для введення санкцій не потрібно доводити системний характер порушень, тобто, наприклад, одне вбивство може спричинити накладання санкцій. На відміну від Акту Магнітського, цей Указ дозволяє накладати санкцій незалежно від того, чи жертва має статус журналіста/активіста тощо, і, відповідно, дозволяє карати за порушення, вчинені стосовно звичайних громадян. Дія Указу також ширша за Акт Магнітського: він дозволяє карати всіх осіб, які так чи інакше пов'язані із порушенням прав людини, як-то адвокатів та бухгалтерів, чия робота необхідна для здійснення фінансових злочинів, які зазвичай пов'язані з порушеннями прав людини, або через яких здійснюється корупція.
Наразі Акт Магнітського та Указ 13818 діють паралельно, але на практиці, найчастіше застосовується Указ, оскільки його дія ширша.

Ще до ухвалення Акту Магнітського та Указу 13818 казначейство США висловлювало застереження, що його внутрішніх ресурсів буде недостатньо для своєчасного та точного введення санкцій. Тому для допомоги казначейству, громадські організації в сфері прав людини, серед яких міжнародна організація Human Rights First, зібрали широкий консорціум з правозахисних груп та клінік (включно із українськими організаціями), щоби допомогти застосувати Акт Магнітського та Указ 13818 шляхом підготовки звітів, що включають фонове (background) дослідження та біо ідентифікатори потенційних порушників для подання в OFAC. Ці дослідження можуть також бути поданими до відділу Прав людини та спеціального покарання з Управління Юстиції, у випадку якщо деякі визначені індивіди потенційно можуть потрапляти під дію кримінального права США, до Центру порушників прав людини та військових злочинів, та до Державного департаменту, щоби поповнити базу даних консульської служби підтримки (Consular Lookout and Support System (CLASS)), аби США не надавало притулок або навіть можливість для проведення відпустки порушникам прав людини.
ЄС
ЄС також має свій аналог Акту Магнітського – Глобальний санкційний режим щодо прав людини (Global Human Rights Sanctions Regime), прийнятий 7 грудня 2020. Він дозволяє ЄС накладати санкції на осіб, відповідальних за геноцид, злочини проти людяності та інші серйозні порушення прав людини, як-то катування, рабство, позасудові страти, свавільні арешти та затримання. До підсанкційних осіб застосовується заборона на в'їзд в країну, накладається арешт на кошти та майно, а також фізичним та юридичним особам ЄС заборонено їх прямо і непрямо фінансувати.
Вперше ЄС застосувала санкції щодо прав людини 2 березня 2021 у зв'язку із ув'язненням російського опозиціонера Алєксєя Навального, а також із придушенням подальших протестів, наклавши санкції на Алєксандра Бастрикіна, голову Слідчого Комітету, генпрокурора Ігора Краснова, голову Національної Гвардії Віктора Золотова, та голову тюремної служби Алєксандра Калашнікова.
Вдруге цей режим був застосований 22 березня 2021, коли санкції наклали на 11 фізичних та 4 юрособи, причетних до переслідувань уйгурів в Китаї, репресії в КНДР, позасудових страт в Лівії, Південному Судані та Ерітреї, та катувань політичних опонентів та персон, що належать до ЛГБТ в Чечні.
Варто відзначити, що "точкою входу" в "Європейський акт Магнітського" може бути Литва. В лютому 2021, ця країна повідомила, що готова порушити питання санкцій ЄС проти порушників прав людини в Криму, якщо Україна зможе надати відповідні докази та списки порушників.

Як розповів проф. Рингаерт в інтерв'ю, проведеному для написання цього звіту, ключовим драйвером "Європейського акту Магнітського" стали Нідерланди, яку він вважає однією з найбільш "антиросійських" країн в ЄС, а конкретніше – місцева ліволіберальна партія D66.
Наразі санкції в цьому режимі запроваджуються внаслідок одностайного рішення міністрів закордонних справ 27 країн-членів ЄС. Але, як розповіла в інтерв'ю, проведеному спеціально для цього звіту, нідерландська адвокатка та експертка з питань санкцій Хелін овер де Лінден, Єврокомісія має амбіції спростити порядок застосування санкцій, запровадивши принцип голосування більшості, а не одностайного рішення. Проте, за словами проф. Рингаерта, це може бути складно, оскільки вимагатиме змін до регулювань ЄС, а це, своєю чергою, також вимагатиме консенсусу.
На відміну від інших подібних ініціатив, "Європейський акт Магнітського" не передбачає покарань за корупцію. Проте, ймовірно, це зміниться: резолюція європарламенту від 8 липня 2021 закликає Комісію розширити сферу його дії, включивши туди можливість накладати санкції на осіб, що здійснили "корупцію, пов'язану з порушеннями прав людини". Також парламентарі закликали надати права пропонувати розглядати випадки порушень прав людини євродепутатам, налагодити співпрацю із громадським сектором і закликали ввести голосування кваліфікованою більшістю. Це свідчить про те, що ми можемо найближчим часом побачити зростання потужності ЄС як світового гравця в санкційному режимі.
Велика Британія
У зв'язку із виходу з ЄС, в 2018 Велика Британія затвердила свою першу унікальну санкційну програми – Акт щодо санкцій та запобіганню відмиванню коштів – 2018 (Sanctions and Anti-Money Laundering Act 2018, SAMLA). Хоча він був прийнятий для забезпечення сталості санкційного законодавства Великої Британії після Брекзиту, він дозволяє країні виходити за рамки санкцій ЄС. Зокрема, стає можливим запроваджувати нові санкції, які "просувають повагу до демократії, верховенства права, та доброго управління". Із прийняттям SAMLA, Велика Британія розвинула нові санкційні режими, збільшила кількість санкціонованих осіб, та заявила про прагнення обійти ЄС у проактивній відповіді на глобальні кризи через санкції.

Зокрема, 6 липня 2020, Велика Британія вперше запровадила санкції проти порушників прав людини під власним законодавством – у вигляді Глобальних регуляцій із санкцій щодо прав людини – 2020 (Global Human Rights Sanctions Regulations 2020, GHRSC). Ці регуляції подібні до Акту Магнітського в тому, що дають Великій Британії право в односторонньому порядку, без координації з ООН та ЄС, накладати санкції на порушення прав людини індивідумами та організаціями.

Санкції стосуються осіб, що порушують:
право на життя;
право на свободу від катувань або жорсткого, нелюдського, та принизливого для людської гідності поводження чи покарання;
право на свободу від рабства, невільної праці або примусових чи обов'язкових робіт
Підсанкційні особи не мають права на рух коштів через банки Великої Британії, використовувати її фінансову систему для прибутків, або в'їжджати до неї. Порушення санкцій вважається кримінальним правопорушенням та карається обмеженням волі на термін до семи років та/або штрафом.

Із введенням в дію GHRSC, було накладено санкції на 49 осіб: 25 громадян Росії, причетних до смерті Сергія Магнітського, 20 посадовців Саудівської Аравії, причетних до смерті журналіста Джамала Хашогі, двох генералів М'янми, причетних до насильства проти Рохінги та інших етнічних меншим, та дві організації, причетних до трудових таборів Північної Кореї. Дотепер, в рамках цього акту, санкції були накладені на 78 осіб, зокрема – чотирьох китайських посадовців та одну державну компанію. Це перші британські санкції проти Китаю з 1989 р.
Додатково, 26 квітня 2021 року Велика Британія прийняла Глобальні регуляції із санкцій щодо протидії корупції (Global Anti-Corruption Sanctions Regulations 2021, GACSR), які розширили спроможність санкційної діяльності Великої Британії, вперше надавши можливість накладати санкції за корупцію, подібно до США та Канади. Цього ж дня Велика Британія додала до списку 14 росіян, звинувачених у корупції, яку викрив Сергій Магнітський, трьох бізнесменів з ПАР, трьох індивідів з Латинської Америки і одну особу з Судану, причетних до розкрадання державних коштів. Ці санкції отримали схвальну реакцію з боку США як такі, що сприяють встановленню "партнерства США-Великої Британії" і посилюють кооперацію та координацію ініціатив з прав людини та антикорупції, таких як Акт Магнітського.
Інші "Закони Магнітського" у світі
Канада
Канада також має свою версію Акту Магнітського – Акт Справедливості для жертв корумпованих іноземних посадовців (Justice for Victims of Corrupt Foreign Officials Act, 2017). Цей акт дозволяє накладати санкції проти іноземних фізичних осіб (але не юридичних, стосовно чого ведуться розмови про необхідність розширення цього Акту), які спричинили або були причетними до позасудових страт, катування, або подібних грубих порушень міжнародно визнаних прав людини, скоєних проти активістів, журналістів тощо – тобто, спектр його віктимних категорій подібний до Акту Магнітського США. Список осіб, санкціонованих під цим Актом, знаходиться тут. Зокрема, в 2017 році під цим актом були введені санкцій проти посадовців в Південному Судані, Венесуелі, та 30 російських посадовців, причетних до вбивства Магнітського та корупції, яку він розкрив. У 2018 році Канада ввела санкції проти порушників прав людини в М'янмі та проти громадян Саудівської Аравії, причетних до вбивства журналіста Джамала Хашоггі.
Австралія
У 2018 році в парламент був поданий законопроект на кшталт Акту Магнітського, але по ньому досі не було голосування. Наразі США та громадськість тиснуть на посадовців країни, щоби запровадити цей Акт, вимагаючи більше санкцій проти Китаю.
Японія
На фоні слабкої реакції країни на російську агресію, прикметним є розмови стосовно створення японської версії Акту Магнітського, які почалися між учасниками міжпартійної групи "Японський парламентський альянс по Китаю (Japan Parliamentary Alliance on China (JPAC))", і продовжилися 27 січня 2021 на зустрічі стосовно утворення міжпартійної групи для створення японської версії Акту Магнітського. Зокрема, Ямао Шіорі з опозиційної Демократичної партії для народу зауважив, що Японія – єдина з країн G7, яка не має подібного законодавства. Щоправда, ймовірним є те, що в разі прийняття такого Акту, Японія буде передусім співпрацювати з США стосовно прийняття санкцій проти Китаю.
Естонія
В грудні 2016 р. першою серед європейських країн ухвалила аналог Акту Магнітського, але не шляхом окремого закону, а через прийняття поправок до статті Закону "Про обов'язковий виїзд та заборону на в'їзд": якщо «є інформація або вагомі підстави вважати, що особа брала участь в порушенні прав людини в іноземній державі або сприяла таким порушення, що призвели до смерті або заподіяли серйозної шкоди здоров'ю іншої людини; якщо особа сприяла необґрунтованому засудженню іншої людини з політичних мотивів».
В листопаді 2017 подібну ініціативу запровадила Литва через прийняття поправок до Закону "Про правовий статус іноземців": Особа може потрапити в "чорний список", якщо є інформація або серйозні підстави підозрювати, що іноземець брав участь у корупційних злочинах; відмиванні грошей; у порушенні прав людини, через які особа, щодо якої було скоєно порушення прав, померла, отримала серйозні травми або була необґрунтовано засуджена. Наступного року, подібний закон ухвалила Латвія. А в 2020 свій "Акт Магнітського" прийняло Косово.
Молдова
В 2018 законопроєкт стосовно Акту Магнітського був зареєстроваий в парламенті Молдови, він передбачає санкції проти "осіб, які скоїли або були причетними до порушень прав людини та особливо серйозних актів корупції, які шкодять міжнародній політичній та економічній стабільності". Проте він досі не прийнятий.
Координація глобальних санкцій в рамках "Актів Магнітського"
Створювати глобальні санкційні режими в рамках Ради Безпеки ООН стає дедалі складніше. Тому перспективним є координоване застосування актів прав людини з боку США, Канади, Великої Британії та ЄС. Це дозволяє помножувати стримувальний та обмежувальний ефект санкцій. Прикладом ефективного застосування санкцій є координоване введення санкцій проти китайських посадовців, що переслідують уйгурів, яке було здійснене в березні 2021 всіма країнами з "Актами Магнітського".