Коли повернеться Крим?
Спогади українських військових про анексію півострова
Крим — це Ведмідь-гора, море, ще раз море, багато моря і багато гір, серед яких особливо гостро відчувається свобода. Крим — це Ластівчине гніздо, Червона печера і запаморочливий вигляд на Керч із гори Мітрідат. Крим — це сухий-сухий степ і крихітний, єдиний в Україні острівець субтропічного клімату на Південному узбережжі. Крим — це запах чебуреків і кави, густої і чорної, як ночі в шторм.
Ось уже сім років Крим — це територія несвободи, окупована Росією. Це Батьківщина кримських татар, де корінний народ репресують, де кримці зникають безвісти, опиняються за ґратами за вигаданими звинуваченнями у тероризмі. Ось уже сім років півострів юридично український, фактично — ні. Сім років над школами, адмінбудівлями і навіть прогулянковими кораблями майорить не синьо-жовтий стяг, а триколор…
Для когось Крим — це перший дитячий табір, для когось — перший поцілунок, для когось — перше знайомство з батьками колишнього. Для п'яти героїв цього матеріалу Крим був місцем служби, півостровом, де мріяли купити будиночок, вчити дітей плавати в морі і радіти життю.
Військові, які служили в Криму, поділилися з редакцією "О, Море" спогадами про півострів: радісними, щасливими, болючими. Розповіли, як починалась окупація, чому обрали Україну і що потрібно, аби повернути Крим. Майже в усіх є історія про бойовий прапор. Чому це настільки важливо? Тому що втрата бойового прапора — це ганьба, військову частину можуть розформувати. Стяги тим, хто виходили, вдалося зберегти.
Ось уже сім років Крим — це територія несвободи, окупована Росією. Це Батьківщина кримських татар, де корінний народ репресують, де кримці зникають безвісти, опиняються за ґратами за вигаданими звинуваченнями у тероризмі. Ось уже сім років півострів юридично український, фактично — ні. Сім років над школами, адмінбудівлями і навіть прогулянковими кораблями майорить не синьо-жовтий стяг, а триколор…
Для когось Крим — це перший дитячий табір, для когось — перший поцілунок, для когось — перше знайомство з батьками колишнього. Для п'яти героїв цього матеріалу Крим був місцем служби, півостровом, де мріяли купити будиночок, вчити дітей плавати в морі і радіти життю.
Військові, які служили в Криму, поділилися з редакцією "О, Море" спогадами про півострів: радісними, щасливими, болючими. Розповіли, як починалась окупація, чому обрали Україну і що потрібно, аби повернути Крим. Майже в усіх є історія про бойовий прапор. Чому це настільки важливо? Тому що втрата бойового прапора — це ганьба, військову частину можуть розформувати. Стяги тим, хто виходили, вдалося зберегти.
Микола Бондарюк
28 років, родом із Миколаївщини, село Кам'яний Міст. Підписав контракт зі Збройними Силами України 8 років тому. Вміє їздити на бойовій машині піхоти по кримських горах у дощ. Досі на передовій, головний старшина батальйону матеріально-технічного забезпечення 36 ОБрМП ім. контр-адмірала Михайла Білинського.
Коли з'явилися "зелені чоловічки", я спершу подумав, що це якісь навчання. А потім нам надійшло завдання отримати зброю, зарядитися. Я зрозумів, що не навчання. Ми повиставляли охорону по периметру казарм.
Коли з'явилися "зелені чоловічки", я спершу подумав, що це якісь навчання. А потім нам надійшло завдання отримати зброю, зарядитися. Я зрозумів, що не навчання. Ми повиставляли охорону по периметру казарм.
| Читати далі… |
Володимир Олексенко
32 роки, родом із села Каїри на Херсонщині. За фахом – іхтіолог, вміє розводити рибу. Проходив "строчку" в Феодосії. Уже як контрактник почав службу 8 березня 2013 року в Керчі. Нині – старшина, технік роти 501 окремого батальйону морської піхоти. У Криму зустрів і вперше поцілував дівчину Олю, яка згодом стала його дружиною.
Я був у наряді, коли близько опівночі приїхало два КаМАЗи із незрозумілими людьми, перегородили ворота. Ми довго не чекали: вигнали техніку, перекрили всі виїзди, отримали зброю, припаси. Ми одразу зрозуміли, що то росіяни: форма, номери.
Я був у наряді, коли близько опівночі приїхало два КаМАЗи із незрозумілими людьми, перегородили ворота. Ми довго не чекали: вигнали техніку, перекрили всі виїзди, отримали зброю, припаси. Ми одразу зрозуміли, що то росіяни: форма, номери.
| Читати далі… |
Дмитро Наврось
39 років, родом із Кіровоградщини. Контракт зі Збройними Силами України підписав 20 років тому. Здатен пропливти на бронетранспортері морем близько трьох кілометрів. У Криму народився його первісток. Старший прапорщик, воює в 1 окремому батальйоні морської піхоти 36 ОБрМП ім. контр-адмірала Михайла Білинського.
Коли все починалося, моя рота щойно повернулася з полігону, підійшли російські БТРи, заблокували частину. Ми знали, що то росіяни, бо знали їх самих і їхню техніку. Ми перебували в постійній бойовій готовності, чекали наказу.
Коли все починалося, моя рота щойно повернулася з полігону, підійшли російські БТРи, заблокували частину. Ми знали, що то росіяни, бо знали їх самих і їхню техніку. Ми перебували в постійній бойовій готовності, чекали наказу.
| Читати далі… |
Захар Сандул
34 роки. Родом із Вознесенська Миколаївської області. За фахом – історик. Службу в Криму почав менше, ніж за місяць до окупації. Нині командує ротою у 503 окремому батальйоні морської піхоти. Капітан. Не вірить у швидку деокупацію півострова і дипломатію.
Все почалося дуже швидко. Нас в один день підняли по тривозі й одразу відправили в парк техніки готуватися до виїзду. Ще ніхто нічого не знав. Думали, може, навчальна тривога.
Все почалося дуже швидко. Нас в один день підняли по тривозі й одразу відправили в парк техніки готуватися до виїзду. Ще ніхто нічого не знав. Думали, може, навчальна тривога.
| Читати далі… |
Леонід Матюхін
44 роки, полковник. Нині – начальник пресслужби об'єднаного командного пункту Операції Об'єднаних сил України. У співавторстві з двома офіцерами, які вийшли з Криму, написав книжку "А мама зрозуміє" про вихід із Криму. Знає місце на узбережжі півострова, де світанки такі ж прекрасні, як у Раю.
Я виїжджав із Криму 4 чи 6 квітня з курсантами, які співали гімн України, коли колаборанти та російські окупанти на плацу їхнього навчального закладу піднімали триколор.
Я виїжджав із Криму 4 чи 6 квітня з курсантами, які співали гімн України, коли колаборанти та російські окупанти на плацу їхнього навчального закладу піднімали триколор.
| Читати далі… |