Президент займається зовнішньою політикою, він представляє Україну у світі. Також він є головнокомандувачем ЗСУ, підписує закони, вносить кандидатури міністра оборони і закордонних справ до парламенту і призначає українських дипломатів.

Оскільки Україна — парламентсько-президентська республіка, будь-який майбутній президент буде змушений заручатися підтримкою Верховної Ради, аби впровадити нові закони та виконати передвиборчі обіцянки.

У бюлетені буде 39 кандидатів. Це найбільша кількість в історії України. До цього рекорд був встановлений у 2004 році, коли балотувалося 26 кандидатів.

Більшість з кандидатів є представниками своїх партій, які мобілізують власний електорат. Адже восени відбудуться ще й парламентські вибори. Їм треба нагадати виборцям про себе і підготувати до наступного голосування. Ще частина — це, так звані, «технічні кандидати».

Зазвичай, їх використовують, щоб направити їхню риторику проти одного конкретного кандидата. Тобто, вони не говорять про те, що будуть робити на посаді президента, як змінюватимуть країну, а просто критикують одного з популярних кандидатів.

Програми всіх кандидатів на пост Президента України можна прочитати на сайті ЦВК, ось за цим посиланням.

Звісно, дані соціологічних опитувань не рівносильні самому голосуванню. Вони можуть виміряти думки виборців у певний період часу, але не спрогнозувати їхню поведінку.

Якщо порівняти результати виборів з 2004 по 2014 роки із даними соцопитувань, то різниця складає від 3 до 7%. Але більша різниця ще пов'язується з тим, що раніше раніше закон забороняв публікацію рейтингів пізніше, ніж за 15 днів до виборів. За останні три тижні багато хто міг змінити свою думку.

Є кілька причин, чому результати соціологічних опитувань можуть відрізнятися від підсумків голосування. Перша — це люди, які ще не визначились з вибором. Зазвичай, вони вирішують, кому віддати голос, вже у день виборів. Друга — події, які трапляються напередодні виборів, наприклад, поява якогось істотного компромату. Третя — самі соціологічні опитування. Коли виборець бачить, що його кандидат впевнено перемагає і не йде на дільницю або вирішує віддати голос за іншого кандидата.

Так, у 2004 році частина досліджень показувала, що Янукович перемагає Ющенко і багато його виборців вирішили не йти голосувати. А 2014-му виборці Блоку Петра Порошенка, бачучи його лідерство в опитуваннях, вирішили підтримати Народний фронт на виборах до Верховної ради, який в підсумку і переміг. Четверта — динаміка рейтингів, коли вони весь час то ростуть, то падають.